Реферат на тему:
Біографічні відомості про Л.М.Гумільова
"Освободят его или окончательно упекут ?"
М.Е.Салтыков-Щедрин
В 1903 році молодий петербурзький поет Микола Гумільов (1886 — 1921 рр.) познайомився з початкуючою поетесою Анною Ахматовою (1889 — 1966 рр.). В їхньому короткому й не дуже щасливому шлюбі в 1912 році народився син Лев. Він не став поетом-акмеїстом, як його батько та мати, натомість зумів стати дуже визначним природознавцем, творцем нової моделі всесвітньої історії.
Чому "зумів стати", а не просто "став"? Це там, на Гнилому Заході, все просто : схотів стати науковцем — і став. А в колишньому Советському Союзі все було непросто. По-перше, в 1921 році петроградська ЧК розстріляла його батька — звісна річ, без будь-якої провини з боку останнього. Що значить бути сином репресованого — ніхто, окрім колишніх радянських людей, не може собі уявити. Це щось на кшталт природженого гріха, який не можна нічим спокутувати і який назавжди відкидав людину в другий сорт. Якщо таким людям таланило отримати вищу освіту, то це виключно через більшовицьку безгосподарність : дітей благонадійних батьків було так мало, що ними не можна було заповнити всі посади, і тому доводилось допускати туди дітей неблагонадійних і навіть самих неблагонадійних.
До 1929 р. він жив разом з бабусею Анною Іванівною Гумільовою (до 1918 р. — в селі Слепнево біля Бежецька, в 1918 — 1929 рр. — у Бежецьку), навчався в школі у Бежецьку :
З цих коротких свідчень я виводжу, що на той час вправи з поезії розглядались як цілком поважне заняття, як майбутня професія. Однак Лев не став поетом. Можливо, він зрозумів, що на цьому шляху він завжди перебуватиме в тіні батьків. До своїх власних віршів він ставився дуже суворо й ніколи — наскільки мені відомо — сам їх не публікував. Один з них, написаний 1936 р., носить дуже характерну назву "Історія". Свої віршовані переклади давніх поетів він уміщував у своїх наукових працях, подекуди навіть не зазначаючи, що переклад виконано ним самим. Так чи інакше, саме на початку 1930-х років відбувалось самовизначення Льва як історика.
Етапи свого пролетарського життя Гумільов докладно розповів у бесідах з Варустіним : спочатку він працював сторожем у трамвайному депо. Навесні 1931 р. він поступив в геологічну партію і влітку того року працював в експедиції на хребті Хамар-Дабан, що біля Байкалу.
Це знайомство справило сильне враження на Гумільова, причому не тільки як поштовх до вирішення ефталітської проблеми . Мені здається, що внаслідок цього знайомства Гумільов зацікавився питанням про роль ісмаїлізму в житті мусульманського суперетносу (він вважав цю роль дуже визначною), а через приклад ісмаїлізму він прийшов до поняття антисистеми, яке відіграє важливу роль в його етногенетичній концепції
Влітку 1933 р. він працює в археологічній експедиції Г.А.Бонч-Осмоловського, яка досліджувала палеолітичну стоянку Аджи-Коба у Криму, а після її закінчення (тобто восени 1933 р.) влаштувався на роботу в Геологічний інститут АН СССР. У грудні 1933 р. Гумільова вперше заарештували. Це сталось на квартирі арабіста Ебермана, з яким Гумільов обговорював свої переклади арабських віршів. Чекісти прийшли по господаря, а заодно прихопили й гостя. Гумільова відпустили через 10 днів.
В 1934 р. він поступає на щойно відкритий історичний факультет Ленінградського університету — у віці, коли інші студенти його закінчували
Влітку 1935 р. він бере участь в археологічних розкопках М.І.Артамонова на хозарській фортеці Саркел на Дону. З цього часу розпочалась його довга дружба та співпраця з М.І.Артамоновим, його зацікавлення хозарською проблематикою.
27.10.1935 р. Льва Гумільова заарештували вдруге. Притокою для арешту було те, що Лев не доніс про характер розмов у колі сім Ахматова активно піклувалась його долею, написала навіть листа до Сталіна :
"А.А. почала клопоти про звільнення, поїхала до Москви, прийшла до Сейфуліної, та відправилась до Поскребишева, секретаря Сталіна, й дізналась, як треба віддати листа, щоб він потрапив до рук Сталіна. Поскребишев сказав : 'Під Кутафьєю баштою Кремля біля 10-ї години, тоді я передам'. Наступного дня А.А. з Пильняком під'їхали туди машиною, і Пильняк віддав листа".
Льва звільнили через два тижні після арешту (3.11.1935 р.), згідно спогадів Ахматової — наступного дня після передачі листа. Але з університету його усеж-таки встигли виключити (скоро після цього він добився зарахування знову). 5 грудня 1935 р. він розпочав роботу над книгою "Давні тюрки" [ДТ, с. 3]. Оскільки основні джерела до неї були надруковані значно пізніше, то цю дату можна розуміти тільки як формування задуму чи головної теми праці, а не як дату початку написання тексту книги.
В 1937 р. Гумільов виступив з науковою доповіддю "Удільно-ліствична система тюрків у 6 — 8 ст." у Ленінградському відділенні Інституту сходознавства АН СССР . Це свідчило про серйозність його намірів дослідника. Стаття Гумільова під такою назвою була надрукована в 1959 р.
10 березня 1938 року Л.М.Гумільова заарештували втретє. Згідно спогадів Гумільова, притокою для арешту була його сварка з професором російської літератури Пумпянським відносно біографії Миколи Гумільова. А у червоних професорів звичай був такий : якщо вони не могли переконати студентів словами, то вони подавали на них доноси, і студентів, незгодних з професорами, заарештовували. Щоб надати справі солідності, були заарештовані ще 2 студенти, і з них слідчі сформували "антисовєтську групу". Те, що ця група є витвором слідчих — видно хоча б з того, що М.П.Єреховича і Т.А.Шумовського заарештували 10 лютого 1938 р., а Гумільова, якого призначили "керівником", — лише через місяць. Якби ідея групи визріла у слідчих раніше, послідовність арештів була б інакшою.
Слідчі тяжко гарували, щоб зробити з підслідних совєтських людей; зокрема, Гумільова били цілих вісім днів. Звинувачення було висунуте за статтями 58-8, 58-10 і 58-11, тобто "терористична діяльність", "антирадянська агітація" і "утворення організації". Машина будівництва соціалізму працювала на повну потужність : Гумільов як "керівник організації" одержав присуд — 10 років виправних таборів + конфіскація його особистого майна + 4 роки позбавлення політичних прав.
30 липня 1940 р. було видано на гора висновок у справі Гумільова. В ньому написано, що у відношенні Гумільова "чужде соціальне походження і зв'язок з родичами, які притягались до відповідальності за контрреволюційну діяльність, не встановлені", а звинувачений він на підставі свідчень осіб, які проходили в інших справах і були виправдані. Цей висновок був абсолютно безпідставним і фальсифікаторським (і дворянське походження і батько, розстріляний за участь у Таганцевській справі, тепер неначе не існували), і він був відхилений заступником головного прокурора Червоної Армії 28 вересня 1940 р. (це якраз логічно).
В кінці 1944 р. він домігся, щоб його мобілізували до армії; він воював у складі 1386-го зенітно-артилерійського полка, з яким у складі 1-го Білоруського фронту дійшов до Берліна. Восени 1945 р. він повернувся до Ленінграда і оселився разом з матір'ю. В січні 1946 році він закінчив Ленінградський університет. Таким чином, навчання в університеті розтягнулось для Гумільова більш ніж на 10 років. Після закінчення університету він поступив в аспірантуру Інституту сходознавства АН СССР (навесні 1946 р.), за один рік склав усі іспити та підготував дисертацію. В 1946 — 1947 рр. брав участь в археологічній експедиції під керівництвом М.І.Артамонова на Поділлі. Здається, це був перший і останній випадок в житті Гумільова, коли наукові інтереси привели його в Україну; але ніякого сліду в його творчості цей візит не зробив.
В 1949 р. Гумільов був заарештований втретє :
"Льову заарештували 6.11 [1949 р.], коли він зайшов додому під час обідньої перерви. Обшук закінчили швидко. Анна Андріївна лежала непритомна. Я допомогла Льові зібрати речі, дістала його полушубок. Він попрощався з мамою, вийшов на кухню попрощатись зі мною, його увели" В приступі відчаю Ахматова наважилась на такий крок, до якого вона не вдавалась ще ніколи, ні за яких обставин. Вона написала віршовий цикл 'Слава миру'. В нього було включено вірш, який прославляє Сталіна. Ці вірші були переслані нею з Ленінграда до Ніни Антонівни Ардової. А вона зв'язалась з О.О.Фадеєвим, генеральним секретарем Союза писателів [... Цикл надрукували в журналі 'Огонёк' в 1950 р.]
Анна Андріївна стала їздити до Москви, щоб передавати кожен місяць суворо визначену адміністрацією суму до Лефортовської тюрми. Так вона довідувалась, що син живий. Слідство тривало довго. А Льва Гумільова все-таки засудили на 10 років у таборі особливого режиму. Він повернувся тільки в 1956 р., реабілітований за відсутністю складу злочину".
Але арешти 1949 року, на мій погляд, ніякого відношення до цієї зустрічі й постанови не мали, а йшли зовсім по іншій лінії : і Пуніна, й Гумільова заарештували як "повторників", тобто таких осіб, які вже один раз були заарештовані. Механізм цієї найбездушнішої репресивної кампанії з усіх радянських кампаній добре розкрила Євгенія Гінзбург ("Крутий маршрут").
Починаючи з 1953 р., він отримує від табірного начальства дозвіл писати, — звісна річ, не вірші, але наукову працю про хуннів. Приємно бачити, як прогресує російська державність ! У 1847 році, щоб заборонити Тарасові Шевченку писати, потрібен був спеціальний царський указ — а тепер заборона писати стала просто загальною нормою. Цей рукопис обсягом 20 аркушів він у жовтні 1955 р. переслав до Емми Герштейн. Гумільов пригадував, що він повернувся з Омська до Москви з двома чемоданами рукописів наукових статей та двох монографій ("Хунну" та "Давні тюрки").
В той же час А.А.Ахматова не шкодувала зусиль для звільнення сина. Л.К.Чуковська згадувала, що 27.01.1954 р. вона під диктовку АА писала листа до голови Верховної ради СРСР К.Є.Ворошилова з клопотанням про Л.М.Гумільова. Наступну згадку про цей лист занотовано під 5.02.1954 р.; до нього був доданий лист архітектора Льва Володимировича Руднева на ім'я того ж Ворошилова. Руднев на той час займався будівництвом Московського університету і був близьким знайомим Ворошилова.