РЕФЕРАТ
на тему:
"Життєвий і творчий шлях
Шарлотти Бронте"
1. Дитинство Шарлоти Бронте та її письменницька діяльність
Шарлотта Бронте народилася в 1816 р., у родині сільського священика в Йоркширу. Її батько, Патрік Бронте, ірландець, був змолоду простим ткачем. Він мав рідкі здібності і працьовитістю, мріяв учитися. Для простого людини, що решили опанувати знаннями, у Британії того часу був один шлях — стати священиком. Патрік Бронте вивчив богослов'я, женився, одержав церковний прихід на півночі Англії, біля промислового міста Лидса. Там і народилися його діти — п'ять дочок і син. Після народження молодшої, Ганни, умерла мати. Діти залишилися на піклуванні старої служниці. Сусіди не могли без сліз дивитися, як вони гуляють по околишнім верескових полях, тримаючи за руки попарно, під доглядом старшої, десятилітньої. Родина була дуже бідна, але Патрік Бронте не приймав ні від кого допомоги. Фанатичний і суворий, він відкидав подарунки, схожі на милостиню. Справа доходила до курйозів. Знаючи, що в дітей немає міцного взуття, багаті сусіди купили їм черевики. Побачивши перед каміном шість пар нових черевичків, Патрік Бронте кинув їх у вогонь.
У 1824 р. Шарлотта і троє її сестер були віддані батьком у сирітський притулок для дочок духівництва. Тут їх повинні були підготувати до професії гувернанток; не випадково пансіон у містечку Кован-Бридж став прообразом для Ловудского притулку в романі "Джен Ейр". Недоїдання, холод і бруд у приміщеннях, виснажливі церковні служби, знущальне звертання руйнували здоров'я дітей. Від спаленілої в 1825 р. епідемії тифу злягло сорок п'ять учениць з вісімдесятьох. Загинули дві старші сестри Шарлотти, Марія і Єлизавета, спогадами про які навіяний образ Елен Бернс у романі. Це були лагідні і винятково обдаровані дівчинки. Загибель багатьох вихованок притулку залучила до нього загальна увага: були змінені його начальники і попечителі. Патрік Бронте приїхав, щоб поховати двох старших дочок і забрати додому залишилися в живих, але зовсім хворих дівчинок — Шарлотту й Емілію. Більше він уже не намагався дати їм утворення в безкоштовному навчальному закладі. Шарлотта пізніше училася в гарному платному пансіоні.
Усі діти Патріка Бронте були талановитими, писали з дитячого років вірші і романи. Син Бренуелл і Шарлотта захопилися ще і малюванням. Обоє вони були, у сутності, дійсними художниками.
Про професійні заняття мистецтвом і літературою три дівчини з бідної родини не змели і мріяти. Вони господарювали, працювали гувернантками. Коли Шарлотта послала в 1837 р. свої вірші разом з боязким листом відомому поету Робертові Саути, той суворо відповів їй, що література не жіноча справа, тому що вона відволікає жінку від господарських турбот.
У 1842 р. Шарлотта й Емілія поїхали в Брюссель і потрапили в бельгійський пансіон, сподіваючись у досконалості опанувати французькою мовою. Це був задум Шарлотти. У них не було грошей, щоб платити за навчання, але вони узялися викладати англійська мова ученицям пансіону. Навчання в пансіоні очолював Костянтин Еже, чоловік начальниці, дуже освічена людина, знавець літератури. Він по першому ж французькому творі, написаному молодими англійками, зрозумів їхню обдарованість і пророчив їй письменницьку славу. Його порада Шарлотті і віра в її талант стали для неї величезною підтримкою. Їй випало нещастя полюбити мсьє Еже — одруженої людини. Звичайно, це була піднесена любов, більше схожа на дружбу. Але мадам Еже улаштувала грандіозний скандал чоловіку і молодій учительці, зажадала її від'їзду.
У дуже переломленому виді ця трагічна любов відбилася в романі "Джен Ейр", в історії містера Рочестера, прикутого навік до неврівноваженій і злій істоті. Навіть сама його зовнішність — масивний квадратне чоло, тверді обриси губ і підборіддя — повторювала в якийсь мері риси мсьє Еже.
Сестри Бронте намагалися відкрити свій пансіон для дівчинок. Саме для цього вони одержали утворення в Брюсселеві. Їм також хотілося не розлучатися більше, не працювати гувернантками в різних кінцях Англії, а жити і трудитися разом. У них були всі дані для задуманого підприємства: педагогічний досвід, утворення, бездоганне знання французької мови. Але в них не було ні грошей, ні зв'язків, і ніхто не приїхав учитися в похмурий і бідно обставлений пасторський будинок на цвинтар.
У 1846 р. сестрам Бронте удалося нарешті видати збірник своїх віршів. Вони виступили під псевдонімом братів Белл. У 1847 р. вони послали (під тим же псевдонімом) лондонським видавцям свої романи. Романи Емілії ("Грозовий перевал") і Ганни ("Агнес Грій") минулого прийняті до друку, роман Шарлотти "Учитель" — відкинутий. Але вона вже працювала над другою книгою, і наприкінці 1847 р. роман "Джен Ейр" побачив світло і мав великий успіх. Але слава не принесла трьом увядающим дівчинам щастя. Їхньої сили були вже надламані позбавленнями і непосильною працею. Любий брат Бренуелл гинув від туберкульозу. Від нього заразилася спочатку що віддано доглядала за ним Емілія, потім — Ганна. Усі вони вмерли протягом 1849 року. Шарлотта залишилася одна з дратівливим сліпим батьком, без милих супутниць, з якими звикла поділятися кожною думкою.
Вона працювала над своїми новими книгами. Наприкінці 1849 р. вийшов роман "Шерли" — про рух луддитів. Він був навіяний живими враженнями від разгоравшегося чартистського руху. У 1853 р. був опублікований роман "Вильетт", найбільше автобиографичний: у ньому відтворена обстановка бельгійського пансіону, з яким було зв'язано стільки спогадів.
У будинку Патрика Бронте з'явився новий мешканець — молодий священик Артур Белл Николе. Його призначили помічником осліплого батька Шарлотти. Новий пастор закохався в прославлену романістку, просив її руки. Але Патрик Бронте не хотів і чути про цей шлюб. Він не заважав своїм дочкам писати, пишався їхньою літературною популярністю, але не допускав і думки про їхнє заміжжя. Відкинутий шанувальник вирішив стати місіонером і виїхати в Індію. Шарлотта простилася з ним у хвіртки і помітила, що він плаче. Цього вона не витримала, наздогнала його і сказала, що буде його дружиною. Він так і залишився в містечку Хеворт, у пасторському будинку. Заміжжя 38-літньої Шарлотти було недовгим: через рік, у 1855 , вона померла від передчасних пологів.
Патрік Бронте просив подругу дочки, відому романістку Е. Гаскелл, написати про Шарлотту книгу. Вона взялася за це з властивою їй сумлінністю: відвідала всі місця, де довелося жити і працювати Шарлотті, побувала й у Брюсселеві, де бачилася із сімейством Еже. У 1857 р. з'явилася її правдива і сильна книга "Життя Шарлотти Бронте".
2. Вершина творчості Шарлоти Бронте
Роман "Джен Ейр" залучив і вразив читачів образом головної героїні — сміливої і чистої дівчини, що самотньо веде тяжку боротьбу за існування і за своє людське достоїнство. Роман став важливою віхою в історії боротьби за жіночу рівноправність. Це поки ще не політична рівноправність — виборчих прав для жінок не вимагали навіть чартисти, — але рівність жінки з чоловіком у трудовий діяльності і родині. У постановці жіночого питання й у самому своєму творчості Шарлотта Бронте була близька французькій письменниці Жорж Санд, знаменитий роман якої "Консуело" (1842 р.) дуже любила Ш. Бронте.
Джен Ейр — палка і сильна натура, носителька стихійного протесту проти всякого гноблення. Ще в дитинстві вона відкрито повстає проти своєї багатої і лицемірної виховательки і її жорстокого, розпещеного сина. У притулку, у бесіді з лагідної і терплячий Елен Бернс, вона висловлює думку про необхідності опору: "Коли нас б'ють без причини, ми повинні відповідати ударом на удар — інакше і бути не може — притім з такою силою, щоб назавжди відучити людей бити нас!"
Ні, зовсім не християнську мораль проповідувала у своїй книзі бідна гувернантка, дочка священика! Не дивно, що роман "Джен Ейр" викликав обурення реакційних кіл. У рецензії, поміщеної в журналі "Quarterly Review" (1848 р.) говорилося: "Джен Ейр горде, а тому і вкрай невдячна; богу було завгодно зробити її самотньою і беззахисною сиротою, і проте вона нікого не дякує — ні друзів, ні керівників своєї безпомічної юності — за одяг і їжу, за турботу і виховання. Автобіографія Джен Ейр — цілком антихристиянський твір. Воно перейнято ремством проти комфорту багатих і позбавлень бідняків". Далі той же автор рецензії (це була деяка мисс Ригби) дійде висновку, що роман "Джен Ейр" породжений тим же заколотним духом, що проявився в чартизмі. Дух протесту і незалежності дається взнаки й у відносинах Джен Ейр із коханою людиною. Змучена дивної, вигадливою грою, що веде з їй її хазяїн, Джен, по суті, перша говорить йому про свою любов. Це було нечувано, неприпустимо у викторианском романі! Та ж рецензентка з жахом повідомляє, що, по слухах, автором роману є жінка, але це, звичайно, жінка, "яка давно уже втратила право на суспільство облич одного з нею підлоги".
Саме пояснення Джен у любові приймає характер сміливої декларації про рівності. "Чи ви думаєте, що я автомат, байдужа машина?.. У мене така ж душу, як у вас, і таке ж серце... Я говорю з вами зараз, знехтувавши звичаї й умовності і навіть відкинувши все земне..."
Ставши нареченою коханої людини, на вершині щастя, Джен Ейр зберігає самовладання і тверезість. Вона коштує на стражу своєї незалежності, її лякає перетворення в рабиню, в іграшку чоловіка. Вона продовжує давати уроки його дочки, відкидає розкішні подарунки нареченого, завзято нагадує йому, що вона бідна і некрасива (так, Джен Ейр некрасива — це теж було нововведенням для англійського викторианского роману).
Довідавшись, що її улюблений одружено, Джен іде з його будинку і скитается без гроша по великих дорогах. Їй приходиться ночувати в поле, під стогом сіна. Ніхто не пускає її під дах, вона не може добути хліба навіть в обмін на дорогу шийну косинку. У країні безробітних і бездомних кожен бідняк викликає в ситих людей підозра в злодійстві й обрекается на голодну смерть.
Сучасного читача може здивувати поводження Джен Ейр. Адже містер Рочестер зв'язаний шлюбними узами з буйної божевільний і по англійських законах не може розлучитися з нею. Його нещастя і його щира любов до Джен повинні були б зломити її опір.