РЕФЕРАТ
на тему:
"Порівняльна характеристика творів Ш.Бодлера, П.Верлена, А.Рембо"
ПЛАН
1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу в поезiї Шарля Бодлера
2. Поль Верлен — велична постать французького символiзму
3. Артюр Рембо — символ свiтового поетичного авангарду
Використана література
1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу
в поезiї Шарля Бодлера
Французький поет Шарль Бодлер збирав пiзнi квiти романтизму... Бунтiвничий дух властивий не тiльки його поезiї, Бодлера можна вважати романтиком життя. Тогочасна Францiя здавалась йому нудним порожнiм царством буржуа. Це поняття означало для поета не класову, а духовну категорiю. Поет не приймає такий свiт, який дав йому багато розчарувань. Бодлер прагне змiнити свiт, оновити. Саме це зумовило його активну участь у революцiї 1848 р.
Збiрка його поезiй "Квiти зла" — це духовнi пошуки сучасної людини. Свiт постає в образi моря, з яким ми зустрiчаємося ще в романтичнiй поезiї Байрона, Пушкiна. Зображуючи сучасну йому дiйснiсть як "море засмiчених улиць мiських", поет серцем лине до iншого моря, "моря, де сяйва багато". Не приймаючи прозаїчностi буденного життя, вiн прагне повернути той загублений рай (iдеальний свiт), у якому творець жив у дитинствi:
Мiй раю зелений, кохання дитяче
Квiтки й поцiлунки, забави й пiснi,
I скрипка, що в сутiннi тужить i плаче...
А може рай-iдеал розташований у далеких екзотичних країнах ("Moesta et errabunda")? У поезiї "Подорож" дiйснiсть постає:
На сходинах життя, на всiх шаблях фатальних
Одвiчного грiха видовище нудне...
Це i тиран, i народ, "закоханий у панiвний батiг", декiлька релiгiй, "що пнуться до небес i всi простертi ниць", "усе наркозне зiлля, що свiту нашого докладний iнвентар". I поет робить висновок:
Цей свiт, затиснутий у тоскнi береги,
Являє образ наш — сьогоднi, завтра, завше.
Оазиси жахiв серед пустель нудьги.
Поезiя "Подорож" — це своєрiдна духовна подорож людства до безоднi, вiд якої не може врятувати "жменька мудрецiв", що "одбiгли Долею гуртованих отар".
Але, "блукаючи духом по мiсцинi суворiй", поет зустрiчає лебедя ("Лебiдь"), що утiк iз клiтки. Вiн зранений, це величний "вигнанець —страдник", який мрiє "про чисту гладь ставiв". Це сам поет, що прагне iдеалу. У поезiї "Альбатрос" вiн постає в образi повiтряного мандрiвника — альбатроса:
Поет подiбний теж до владаря блакитi,
Що серед хмар летить мов блискавка в iмлi.
Але, мов у тюрмi, в юрбi несамовитiй
Вiн крила велетня волочить по землi.
"Юрба несамовита" — це дiйснiсть, а велетенський птах-поет може жити тiльки "серед хмар".
Але неможливiсть досягти iдеалу на землi викликає в Бодлера гостре розчарування, i вiн впадає у вiдчай. Звiдси також розумiння призначення поезiї як засобу вирощування квiтiв (тобто Прекрасного) зi зла, а також його чорна меланхолiя i тотальний нiгiлiзм. Поет не тiльки не звертався до Бога за допомогою — вiн демонстративно нехтує ним i схиляється перед Сатаною. Водночас деякi риси стилю Бодлера суперечать романтизмовi: ретельно виважена композицiя i бездоганна форма поезiї. Не сприймає поет i романтичного розумiння природи як джерела оновлення почуттiв або засобу захисту вiд цивiлiзацiї. Природа постає у Бодлера ворогом людини. Вiн шукає натхнення в "iншiй природi" — штучнiй: у витворах мистецтва i людської працi.
Збірка "Квіти зла" створювалася поетом упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на "Листя трави" Уїтмена чи "Кобзар" Тараса Шевченка. "Квіти зла" — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів — "Сплін та ідеал", "Паризькі картини", "Вино", "Квіти зла", "Бунт" і "Смерть". Усі цикли об'єднані за проблемно-тематичним принципом.
Двополюсність відчуття визначила композиційну структуру збірки "Квіти зла" і передусім її основної частини "Сплін та ідеал", яка відкривається трьома віршами ("Благословіння", "Альбатрос", "Лет"), де утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, чий "трепетний дух" утікає від "земної хвороботворної гнилі", щоб злетіти ввись
— в "осяйну даль", у "таємні сфери". Але поет і не прагне втриматися на цій висоті. Від першої частини "Спліну та ідеалу" до заключної (вірші: "Сплін", "Марево", "Жага небуття", "Алхімія страждання", "Годинник") чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від "спліну" до "ідеалу", а навпаки, від "ідеалу" до "спліну", від Бога
— до Сатани.
Цикл "Сплін та ідеал", як і в цілому вся збірка,
— це лірична драма, де ідеалові протистоїть не сама дійсність, а "сплін" — хворобливий душевний стан, породжений цією дійсністю. Бодлеру вдалося заглянути у безодню людського відчаю й душевного мороку.
У всіх віршах ("Квіти зла") протиставляються Добро і Зло. Бодлерівське добро — це зовсім не християнська любов (до Бога чи до інших людей), це всепоглинаюча жага злиття з вічним і нескінченним світом — жага, що може бути задоволена тільки тілесними засобами, які мають позаморальну природу. І саме в цьому — корінь амбівалентності Бодлера. Два протилежні полюси — Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана — починають перетворюватись одне в одне. Сатана виступає як втілений голос плоті, але цей голос є тугою за неможливим, яка, у свою чергу, може знайти хоча б якесь задоволення лише за допомогою матеріального. Ось чому бодлерівський Сатана не ангел, а передусім земне втілення Бога, а Бог — земний Сатана, ці дві "безодні" притягують і водночас відштовхують поета, і він завмирає між ними, зачарований і обійнятий жахом. Саме про це вірш Бодлера "Гімн краси", де утверджується думка, що Добро й Зло однаковою мірою можуть бути джерелом прекрасного.
Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар життя,
о владарко натхненна,
Зробила легшим ти,
а всесвіт — менш гидким!
Переклад Д.Павличка
Краса у віршах Бодлера виявляється то в образі жінки, котрій смуток додає чарівності ("Сумний мадригал", "Рудій жебрачці", "До перехожої"), то у статуї, незворушній і непохитній, об груди якої розбивається кожний, хто намагається осягнути її таємницю ("Гімн краси"). Поетові невідоме походження краси: можливо, вона зійшла з ' небес, а може, піднялася з морської безодні. Але саме краса, якого б походження вона не була, робить світ ближчим, а удари долі слабкішими. Відчуття "жахів життя" штовхало поета до пошуків нової незнаної краси, що зростає на ґрунті розкладу й відчаю, у світі, де торжествує зло. Не випадково у передмові до "Квітів зла" Бодлер сформулював основний пункт своєї естетичної програми як "видобування краси із зла".
Домінантами поетики збірки Бодлера "Квіти зла" є контраст і символіка. Протилежності доводяться до крайньої поляризації. Так, у вірші "Падло" парадоксально оспівується вічність порівняно з тимчасовістю матеріального.
Так скажіть же, красо, хробакам,
що в жадобі
поцілунками тіло пожруть,
Я зберіг од кохання, що тліє у гробі,
божественну і форму, і суть.
Переклад М.Драй-Хмари
Шарль Бодлер є одним із зачинателів символ му, але у його творчості, і зокрема у збірці "Квіти зла", поєдналися романтичні й власне символі1 елементи. Вірші у "Квітах зла" мають здебільшого двопланову структуру, де на передньому плані — предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, якими ховається ідея, абстракція, що перетворює предметно-емпіричні образи в символи ("Альба рос").
"Квіти зла" зробили Бодлера відомим, але принесли літературного визнання. Немолоді денді, котрий веде дивний спосіб життя, він б схожий на поетів-романтиків старшого покоління: Ламартіна, Віньї, Гюго, Готьє.
Однак літературна молодь готова була визнати Бодлера своїм "метром": у 1864 році 20-річні Поль Верлен опублікував захоплений дифірамб і його адресу, але Бодлер відштовхнув протягну руку: "Нічого так я не люблю, як бути на самоті"
Після виходу у світ "Квітів зла" поетові залишалося жити 10 років і два місяці.
Шарль Бодлер вірив, що його вірші, як і найкращі твори Гюго, Готьє, Байрона, залишать слід у людській пам'яті. Так і сталося. Його не лише читали — у нього вчилися. Учителем Бодлера назвали Верлен, Малларме, Рембо, Пруст, Валері, Елюар, Рільке, Еліот, Брюсов... Про нього писали Іван Фран-ко, Леся Українка, Василь Стефаник. Українською мовою його твори зазвучали завдяки майстерним перекладам П. Грабовського, В.Щурата, М.Драй-Хмари, М.Зерова, М.Терещенка, М. Яцківа, І.Світличного, Д.Павличка, І.Драча, М.Москаленка, М.Ільницького, І.Петровцій та ін.
Отже, Бодлер збирає пiзнi квiти романтизму, протиставляючи дiйснiсть iдеалу, визнаючи велику мiсiю поета — врятувати свiт своїм стражданням i величчю душi.
2. Поль Верлен — велична постать
французького символiзму
Поль Верлен — неперевершений поет-лiрик, який з непересiчною майстернiстю розкриває у своїх творах найiнтимнiшi переживання людини. Його поезiї властива сповiдальнiсть i свiжiсть почуттiв, гра напiвтонiв, вiдтiнкiв барв i почуттiв, нюансiв вражень та емоцiй.
У серединi 60-х рокiв ХIХ ст. Верлен разом з поетами Рембо i Малларме став засновником поетичної групи "Парнас" — могутньої течiї французького символiзму. Вiн мав ще одного лiтературного вчителя — Шарля Бодлера, чиї "Квiти зла" також вiдзначили тематику i загальну песимiстичну атмосферу його творчостi. Верлен закликав до музичного звучання поезiї, до осягнення тонких нюансiв i переливiв почуттiв. Сам Верлен володiв цим мистецтвом досконало. Вiн вiдкинув поетичнi правила парнасцiв, переглянув розумiння проблеми умовностi в поезiї загалом i в такий спосiб повернув поетичнiй емоцiї дивовижну простоту, природнiсть i рiдкiсну вишуканiсть.
Мабуть, найприкметнiшою рисою верленiвської нової поетичної мови є музичнiсть. Пiд "музичнiстю" Верлена не слiд розумiти тiльки бездоганну органiзацiю вiрша (використання фонетичних засобiв мови — повторень, алiтерацiй, внутрiшнiх рим, ретельного добору голосних та приголосних тощо — заради створення ефекту "милозвучностi"), "Музична стихiя" у Верлена — новий тип поетичного мислення i зовсiм нова поетика. Верлен послаблює логiчну зв'язнiсть поетичного тексту заради посилення ритмiко-iнтонацiйної єдностi, єдностi враження вiд вiрша. Завдяки цьому його вiршi сприймаються читачами безпосередньо, як сприймаються слухачами музичнi твори.