Життя і творчість Шарля Бодлера

Реферат

на тему:

"Життя і творчість

Шарля Бодлера"

Шарль П'єр Бодлер народився в Парижі 21 квітня 1821 року.

По його власному визнанню, багато хто з його предків були ідіотами чи маніяками й усі відрізнялися "жахливими пристрастями". Старший брат його Клод (від іншої матері) на 55-м року життя був розбитий паралічем і вмер, здається, у божевільному будинку майже в один час з поетом. У матері останнього в старості були паралізовані ноги. Усі ці генеалогічні дані мимоволі наводять на думку, що Бодлер вже в своїй крові носив, можливо, задатки тієї страшної хвороби, яка передчасно звела його в могилу і наклала такий гіркий і темний відбиток на його талант і характер. Але не підлягає також сумніву, що і сам поет додав до цих ненормальних основ своєї природи значну краплю отрути.

Довгий час друзі його, і особливо Теофиль Готьє, намагалися реабілітувати в цьому відношенні його пам'ять, називаючи дурницею чутки, що ходили в суспільстві, про зловживання гашишем і опіумом і стверджуючи, що Бодлер з допитливості тільки зробив один чи два досліди з одним з цих небезпечних речовин... Однак опубліковане останнім часом інтимне переписування Бодлера не залишає тепер ніяк сумнівів у тому, що він не був вільний від нещасливої пристрасті до наркотиків. В одному з листів 1859 року він говорить: "Я дуже похмурий, мій друг, а опіум ні".

Але якщо Бодлер і не особливо зловживав опіумом, користуючись ним тільки для заспокоєння шлункових і нервових болів, якими страждав з молодості, то на його ніжному, слабкому від природи організмі і це могло залишити шкідливі сліди. Одне додавалося до іншого.

У дев'ять років Шарль пішов у коледж у Ліоні. Допитливий і здатний, він мав украй живий, неспокійний розум, що заважав посидючості й уважності, і успіхи його в коледжі були посередні. Вже в ті ранні роки майбутній письменник відрізнявся незалежним і оригінальним характером. "Удари життя, боротьба з вчителями і товаришами, глуха туга, — коротко говорить він про цей час у своїх автобіографічних замітках, — почуття самітності завжди і скрізь". Тим часом — дуже живий смак до життя і задоволень. На 16-м році він — переїхав у коледж Людовика Великого в Парижеві і там уперше почав писати вірші, що свідчили про ранню розчарованість у дусі модного тоді байронізму. У 1837-1838 роках він зробив з вітчимом поїздку в Піренеї, що залишили в його душі сильні враження, і від цього часу зберігся один вірш, озаглавлене вже в дусі "Квітів зла" — "Incomрatibilite", де зустрічаються красиві і сміливі образи начебто "безмовності, що вселяє бажання бігти, врятуватися від нього". У 1839 році відбулася якась нез'ясована історія, за якої Бодлер був виключений з коледжу перед самим закінченням курсу. З цього моменту він почав вести розсіяне життя, що викликало в його рідних велике занепокоєння. Їм, утім, відома була тільки зовнішня сторона цього життя: дружба з літературною богемою і жінками двозначного суспільного становища, безладне проведення часу, небажання вступати у вище світло, знайомство з який могло б дати йому генеральське звання вітчима, відсутність яких-небудь видимих плодів тієї праці, про яке він постійно мріяв і говорив.

Те, що цей же період життя, настільки безладної і непристойний на їхній погляд, був для молодого поета і періодом глибокої внутрішньої роботи, серйозної підготовки до обраної діяльності, що для нього не проходило даром знайомство з темними кутами величезного міста, із брудними передмістями, де копошиться робочий люд, і жалюгідними мансардами, де тулиться нижчий сорт богеми, — про це батьки Бодлера не мали представлення. Коли Шарль оголосив їм, що він вирішив присвятити себе літературі, вони були вражені, як громом. "Як здивувалися ми, — згадує потім його мати про цей період, — коли він раптом відмовився від усього, що хотіли для нього зробити, побажав украсти в самого себе крила і став письменником... Яке розчарування в нашому внутрішнім житті, доти такий щасливий! Який сум!" Глуха сімейна боротьба тривала кілька років.

Розповідають, що Бальзак і Бодлер випадково наскочили один на інший під час прогулянки, і це комічне зіткнення, що викликало в обох сміх, послужило приводом до знайомства: півгодини по тому вони вже бродили, обійнявши, по набережній Сени і бовтали про усьому, що приходило в голову. Бальзак став одним з улюблених письменників і літературних учителів Бодлера. Зовнішність останнього в той світлий юнацький період друзі описують самими ідеальними фарбами. На жаль, ця "божественна краса" незабаром зблякла під спекою щиросердечних мук і життєвого горя; однак і згодом Бодлер зберіг обличчя, що звертає на себе загальну увагу. Сухорлявий, тонкий, просто одягнений в усе чорне, він ходив повільними, м'якими ритмічними кроками... Батьки мали, у всякому разі, досить мотивів тривожитися способом життя свого сина. У жах повинні були прийти вони, прочитавши, наприклад, один з тодішніх його віршів: "Не блискуча левиця була моя коханка; не чуттєва до поглядів глузливого світла, краса її цвіте лише в моєму сумному серці. Щоб купити собі черевики, вона продавала свою любов; але смішно було б, якби поруч цієї безстидниці я став корчити із себе святенника, я, що продаю свою думку і хочу бути письменником. Порок незрівнянно більш тяжкий: вона носила перуку" і т.д.

Треба думати, що вірш це не є цілком плід дійсності, а, принаймні наполовину, є даниною романтичному "бунту", що охопив французьких поетів того часу, але і половини було достатнє, щоб батьки Шарля, страшно стривожені, вирішили прийняти щодо нього крайні міри. Після декількох бурхливих сімейних сцен молодий поет примушений був скоритися й у травні 1841 року сіл у Бордо на корабель, що повинний був відвезти його в Індію. Мати Бодлера сподівалася, що подорож подіє на нього протверезним образом, дасть інший напрямок його думкам. Але з перших же днів шляху самий похмурий сум охопив юного мандрівника, і незабаром туга за батьківщиною перетворилася в нього в дійсну хворобу. Не радували його ні картини не баченої доти природи, ні яскраві фарби південного неба, ні гаряче тропічне сонце — він з кожним днем худ і танув, як віск. Згодом сам Бодлер, до крайності любивший усякі містифікації, розповідав своїм друзям, начебто він довгий час жив у Калькутті, займаючись постачанням м'яса для англійської армії; завдяки цим фантастичним розповідям створилися цілі легенди щодо його подорожі. Але біографічний матеріал безжалісно руйнує всі ці легенди. Позитивно відомо, що подорож тривала усього лише десять місяців і що капітан корабля, переляканий хворобою Бодлера й уступаючи його власним наполяганням, ще з острова Св. чи Маврикія, якнайбільше, з о. Бурбона відправив його на побіжному кораблі назад у Францію. Таким чином, Индии-то він і не бачив зовсім!.. Проте не підлягає сумніву, що ця коротка поїздка в тропічні країни залишила в душі поета незгладимий слід, що ми знаходимо усюди в його добутках: з цього часу мрії його постійно несуться на далекий схід, до полуденного сонця, під яким ростуть такі дивні квіти і дерева з оп'яняючими ароматами... У лютому 1842 року Бодлер повернувся в Париж і, через два місяці досягши повноліття, одержав свою частку батьківської спадщини. Старший брат Клод зволів одержати землю. Шарль — гроші. Капіталу в 75 тисяч франків, здавалося, було цілком достатньо для безбідного життя протягом багатьох літ, але в руках вітряного поета сума ця незабаром станула і замінилася ще величезними боргами, що стали нещастями і прокльоном усієї його іншого життя. Щиро чи з бажання оригінальничати й уражати друзів Бодлер затверджував, що виніс зі своєї подорожі культ чорної Венери і не може більш дивитися на білих жінок. Дійсність незабаром зло пожартувала над цією пристрастю, і фігурантка одного з маленьких паризьких театрів, у яку Бодлер закохався, мулатка Жанна Дюваль на все життя забрала його в руки. Зв'язок ця була воістину роковою для Бодлера. По одноголосному свідченню друзів і знайомих поета, у цій Жанні не було нічого чудового: ні особливої краси, ні розуму, ні таланта, ні серця, нічого, крім безмежного егоїзму, користолюбства і легкодумства. Але, зійшовши з нею і, бути може, спочатку полюбивши її цілком щиро, Бодлер вважав уже потім боргом честі не залишати до кінця цю нещасливу. Вона всіляко обманювала його, розоряла, вводила в неоплатні борги, надягала йому петлю на шию, а він лагідно і покірно виносив усі, ніколи нікому не скаржачись, не намагаючись навіть порвати цей неприродний зв'язок зі своєї "belle ignorante", як називав він Жанну Дюваль у віршах. Як багато хто з жінок кольорової раси, Жанна мала пристрасть до спиртних напоїв і ще в молоді роки була уражена паралічем. Бодлер помістив її в одну з кращих лікарень і, відмовляючи в усьому собі, улаштував там самим комфортабельним образом. Але, люблячи веселощі і ненавидячи від усієї душі нудьгу, Жанна, не встигнувши ще гарненько поправитися, поспішила вийти з лікарні й оселилася цього разу в одній квартирі з поетом. Треба думати, що цей період спільного життя з фривольною, неосвіченою і химерною жінкою був для нього особливо важкий; проте він терпляче виніс кілька років такого життя. Навіть у самі останні роки, знаходячись вже в добровільному вигнанні в Бельгії в пазурах повної убогості, Бодлер не переставав допомагати Жанні; не забувала і вона його, — навіть у той час, коли він лежав уже на смертному одрі, продовжуючи громити листами, у яких вимагала грошей і грошей... Після смерті поета впавши в страшну убогість, і вона незабаром умерла десь у госпіталі. Звичайно, такий нещасливий зв'язок не міг не залишити в душі поета похмурих слідів. Живучи в такім середовищі, де мало зустрічалося порядних жінок, і судячи про їх по Жанні і по інших зразках більшою частиною того ж типу, він, природно, повинний був придбати самі дивні і дикі погляди на їхній рахунок. Він вважав жінку одною зі звабливих форм диявола; він виражав навіть подив тому, що її пускають у церкву.

Тим часом виступати на літературну арену з добутками своєї музи Бодлер барився. Слава про його оригінальний і сильний талант уже давно вийшла з меж тісного дружнього кружка, де поет любив читати свої вірші монотонно-співучим, владним голосом, що робив на слухачів глибоке враження; але, тонкий цінитель краси, він не поспішав друкуватися й усе виправляв, обробляв і вигострював форму своїх добутків.