Життя і творчість Чингіза Айтматова

Реферат

РЕФЕРАТ

на тему:

"Життя і творчість

Чингіза Айтматова"

Чингіз Айтматов народився в 1928 році в долині ріки Талас, у кишлаку Шекер Кіровського району Киргизької РСР. Трудова біографія майбутнього письменника почалася в роки Великої Вітчизняної війни. "Самому тепер не віриться, — згадував Чингіз Айтматов, — у чотирнадцять років від роду я вже працював секретарем ради. У чотирнадцять років я повинний був вирішувати питання, що стосуються всіляких сторін життя великого села, так ще у воєнний час".

Герой соціалістичної праці (1978), академік АН Киргизької РСР, лауреат Державної премії (1968, 1977, 1983), Лауреат у 1963 році Ленінської премії, кавалер ордена Дружби (1998), прийнятого з рук Бориса Миколайовича Єльцина, екс-головний редактор журналу "Іноземна література". У 1990 р. призначений послом СРСР у Люксембурзі, де і проживає в даний час як посла республіки Киргизія.

Довго і завзято він шукав свої теми, своїх героїв, власну манеру оповідання. И— знайшов їх. Його герої — рядові радянські трудівники, що твердо вірять у світлі, добрі початки створюваної при самій активній їхній участі життя. "Життя світлої, людської", люди чисті і чесні, відкриті всьому гарний у світі, у справі безвідмовні, у прагненнях піднесені, у взаєминах з людьми прямі і відверті. У повістях "Джаміля" (1958). "Топольок мій у червоній косинці" (1961), "Перший учитель" (1962) стрункість, чистоту і красу їхній душ і помислів символізують співучі тополі весняні білі лебеді на озері Іссик-Куль і саме це синє озеро в жовтому комірі піщаних берегів і сизо-білому намисті гірських вершин.

Дивіться також

Своєю щирістю і прямотою знайдені письменником герої як би самі підказали йому манеру оповідання — схвильовану, ледве підняту, напружено-довірчу і, часто, сповідальну — від першого обличчя, від "я".

З перших же добутків Ч. Айтматов заявив себе письменником, що піднімає складні проблеми буття, що зображує непрості, драматичні ситуації, у яких виявляються люди, як сказано, сильні, чисті і чесні, але, що зіштовхуються з не менш сильними супротивниками — чи те охоронцями старих вдач і звичаїв (законів адату), чи те хижаками, властолюбними деспотами, свинцевими бюрократами, як Сегізбаєв у повісті "Прощай, Гульсарі !", із самодурами і негідниками начебто Орое-кула в "Білому пароплаві".

У "Джамиле" і "Першому вчителі" письменнику удалося схопити і запам'ятати яскраві шматки життя, що світяться радістю і красою, незважаючи на пронизуючий їхній внутрішній драматизм. Але те були саме шматки, епізоди життя, про які він розповідав піднесено, якщо ужити знамените ленінське слово, духопід'ємне, сам, повнячи радістю і щастям, як повниться ними художник, що задає тон у "Джамілі" і "Першому вчителі". (Так колись розповідав про життя М. Горький у "Казках про Італію".) За це критики називали їх романтичними, незважаючи на добротну реалістичну основу, у міру розвитку таланта письменника, поглиблення його в життя, що підкоряло собі всі романтичні елементи.

Письменник усе ширше і глибше захоплює життя, намагаючись проникнути в таємні її таємниці, не обходячи найгостріших питань, породжених двадцятим сторіччям. Повість, що викликала гострі суперечки, "Материнське поле" (1965) знаменувала перехід письменника до найсуворішого реалізму, що достигли своєї зрілості в повістях "Прощай,Гульсари!" (1966). "Білий пароплав" (1970). "Ранні журавлі" (1975), у романі "Буранний полустанок (И довше століття триває день)" (1980). Уже не окремі шматки, прошарки життя, а увесь світ починає бачитися в картинах, створюваних письменником, реальний світ із усім його минулим, сьогоденням, майбутнім, світ, не обмежуваний навіть Землею. Радості, прикрості, світлі і похмурі можливості нашої планети в її географічній цілісності і соціальної розколотості офарблюють творчість письменника в нові тони. Айтматов має стратегічне мислення, його цікавлять ідеї планетарного масштабу. Якщо у своїх ранніх речах, скажемо, у повісті "Перший учитель", письменник зосереджувався переважно на своєрідності киргизької любові, життя, культури і, як тепер виражаються, ментальності, то в романах "Плаха" і "І довше століття триває день", що мали гучний успіх наприкінці 70-х — 80-і роки, він виявив себе вже як громадянин Земної кулі. Підняв, як колись виражалися, глобальні питання. Наприклад, відкрито заявив про те, що наркоманія — це страшний бич. Сам собі дозволив підняти, тому що до нього це нікому не дозволялося. Адже, як відомо, наркоманії, як і сексу, у СРСР не було.

"Велика мудрість народжує сум", — говорили древні. Не минало це і Чингіза Айтматова. Починаючи з повісті "Прощай, Гульсари!", при усьому, я б сказав, войовничо стверджуючому пафосі його творчості, воно потрясає гострим драматизмом узятих життєвих колізій, що приголомшують поворотами в долях героїв, часом трагічних долях у самім піднесеному значенні цих слів, коли і сама загибель служить узвишшю людини, пробудженню схованих у ньому ресурсів добра.

Ускладнюються, природно, і принципи оповідання. Розповідь від автора часом сполучається за допомогою невласно-прямої мови зі сповіддю героя, що нерідко переходить у внутрішній монолог. Внутрішній монолог героя настільки ж непомітно переливається в мову автора. Дійсність захоплюється в єдності її сьогодення, її коренів і її майбутнього. Різко підсилюється роль фольклорних елементів. Слідом за ліричними піснями, що нерідко звучать у перших повістях, автор усе ширше і вільніше украплює в тканину добутків народні легенди, ремінісценції з "Манаса" і інших народних епічних сказань. У повісті "Білий пароплав" картини сучасного життя, як багатобарвні килимові візерунки, виткані на канві розгорнутого киргизького переказу про матері-оленисі, а виткані так, що часом важко зрозуміти, де основа, а де малюнок. До того ж пожвавлення, олюднення (антропоморфізм) природи настільки органічно, що людина сприймається як невідмовну її частину, у свою чергу, природа невіддільна від людини. У повісті "Рябий пес, що біжить краєм моря" (1977), у романі "Буранний полустанок" художня палітра збагачується ще і ненав'язливим підпорядкуванням реалізму (реалізму самої чистої проби) міфу, легенд, "переказів старовини глибокої". Ці й інші фольклорні елементи завжди несуть багатозначний зміст, сприймаються те як символи, те як алегорії, те як психологічні паралелі, додають добуткам багатоплановість і поглибленість, змісту — багатозначність, а зображенню стереоскопічність. Творчість письменника в цілому починає сприйматися як епічне сказання про світ і людину в одну із самих величних епох — сказання, створюване одним із самих активних і жагучих її діячів.

Чингіз Айтматов бачить головне виправдання триваючого мільйони років розвитку людства, його багатовікової історії, відбитої в міфах і сказаннях, гарантію його світлого майбутнього. Життя — людське буття — воля — революція — будівництво соціалізму — мир — майбутнє людства — от ступіні, що складаються в єдині і єдині сходи, по якій дійсний творець і хазяїн життя Людина Людства піднімається "усі вперед! І — вище!". Він, головний герой Чингіза Айтматова, особисто відповідальний за все, що, було, є і буде, що може случитися з людьми, Землею, Всесвіт. Він — людина справи і людина напруженої думки — пильно розглядає своє минуле, щоб не допустити прорахунку на важкому шляху, який прокладається усьому людству. Він заклопотано вдивляється в майбутнє. Такий масштаб, яким керується письменник і в підході до сучасного світу, і в зображенні свого героя, осмислюючи їх у всій їхній багатозначності.

Добуток гостре, написане дійсний кров'ю серця, роман "Буранний полустанок" породив усілякі, багато в чому не співпадаючі думки. Дискусія довкола нього продовжується. Деякі вважають, що тимчасова невизначеність образа "манку рота" може породжувати плітки. Інші говорять про те, що символ, іменований у романі "Паритетом" і несущий на собі всю космічну лінію в добутку, складається із суперечних один одному почав і тому не може бути прийнятий беззастережно, як і саме рішення зв'язаної з ним головної проблеми. До того ж, додають треті, і легенда про "манкуртах" і космічна фреска, створена чисто публіцистичними засобами, не дуже органічно спаяні з основний — строго реалістичної — частиною оповідання. Можна чи погоджуватися не погоджуватися з подібними думками, але не можна не визнати головного: роман "Буранний полустанок", пронизаний, по визначенню Мустая Каріма, "болем і безмірним оптимізмом, безмірною вірою в людину...", навряд чи залишить кого-небудь байдужим.

Письменнику удалося переконливо показати найбагатший духовний світ простої людини, що має свою думку про самі складні проблеми людського буття. Очима його головного героя на нас дивиться сама наша епоха з її перемогами і поразками, її смутками і радостями, складними проблемами і світлими надіями.

Новий роман — "Тавро Кассандри", опублікований у "Прапорі" у 1994 році. Ще більш неспокійний, але неспокійний по-своєму, "по-айтматовськи". Здавалося б, люди на величезних просторах СНД б'ються, гроші у величезних кількостях крадуться, інші непристойності діють, — так і пиши про це. Однак Айтматов, очевидно, не здатний розглядати всілякі подробиці в себе під ногами. Погляд його як і раніше спрямований на Землю зверху вниз, охоплюючи її цілком.

Невипадково головний герой — чернець Філофей — літає навколо Землі в орбітальній станції: так її, бідолашну, покраще розглянути можна. Філофей таким був не завжди, колись він був вченим Андрієм Андрійовичем Крильцовим, що спеціалізувався в області виведення штучних людей, "іксродів", у чревах, так сказати, безкоштовних експериментаторів, тобто жінок-ув'язнених. Потім, незадовго до оголошення себе ченцем, учений з'ясував, що не тільки справа це несправедливе, але й ембріони відмовляються з'являтися на світло, у якому панує зло. Таке було рішення природи: захистити себе від кровосмоктаючого людства, нехай вимре. Чим не Апокаліпсис у м'якій формі?

Завдяки своїй здатності концентруватися на глобальних ідеях, Чингіз Айтматов схильний і у внутрішньолітературної діяльності або затівати, або брати активну участь у проектах планетарного масштабу. Наприклад, уже багато років тому він і соціолог Інституту проблем керування АН СРСР Рустем Хаиров звернулися до тодішнього генсека Андропову (1983) із пропозицією про створення комітету з зустрічі III-го тисячоліття .

1 2 3
загрузка...