Автор втілив тут усе своє знання закулісних боків журналістики. Відставний офіцер Дюруа прибуває до Парижа і проходить шлях, подібний до бальзакового Растіньяка. Він проводить героя через різні сходинки суспільної драбини. Мопассан дає героя романа в єдності його внутрушніх і зовнішніх рис, позаяк психологічно Дюруа такий самий нескладний, як і його портрет. Дюруа — не аристократ, він не має зв'язків, не має підтримки, природа не наділила його блискучими здібностями. Єдина його перевага — приваблива зовнішність. Те, що така людина швидко просувається вгору, до міністерського крісла, само собою характеризує епоху. Дюруа досягає всього в житті, робить кар'єру тому, що вміє ловити момент.
26. Жанрова своєрідність роману Мопассана "Життя". Епіграфом до роману "Життя" (1883)є слова "Безхитрісна правда". Мопасан прагнув до цікавості, незвичності сюжету, але давав історію звичайного людського життя. Роман має відповісти на питання "Що таке життя? Яке воно?". Для цього автор простежує життя Жанни де Во, пов'язане з поступовим розпадом та занепадом її родини. Виховання Жанни задумане в дусі Просвітництва, батьки покладають на неї величезні надії. З монастиря вона виходить щасливою, багатою, повною сил, красивою, розумною. Мопассан малює оточуючий світ таким, який він є в очах Жанни, що допомагає йому показати, як протягом людського життя міняється цей погляд. Жанна мріє про одруження, але, вийшовши заміж за віконта де Ламара, вона стикається з його справжніми якостями і втрачає надію. Намагаючись знайти підтримку в батьків, вона розчаровується і в них. Навіть любов до сина приносить їй більше страждань, ніж радості. Поль хворобливий в дитинстві, а подорослішавши, забуває матір заради коханки, залізає в борги, розорює Жанну. Жанна стає нещасною, світ стає не таким прекрасним для неї. Тема втрати ілюзій вирішена не тільки в психологічному плані, а й у соціальному: показана загибель дворянського світу, що знищується під натиском капіталізму. Мопассан гостро відчуває поезію буття на лоні природи, і все ж таки не може не показати, що час дворянства пішов. Віконт де Ламар, його син Поль — ілюстрації морального занепаду дворянсьва. Вустами Розалі, служанки, Мопассан відповідає на питання, яке є життя: "Не таке погане, але й не таке добре, як думається".
27. Жанрова розмаїтість новел Мопассана. Мопассан ввійшов в історію літератури насамперед як новеліст, написавши 16 збірок новел: "Заклад Тельє", "Мадемуазель Фіфі", "Оповідання Вальдшнепа", "Місячне світло", "Міс Гарріет" тощо. Однією з провідних тем від початку була любов ("Заклад Тельє,""Спадок", "Ця свиня Морен"). Серйозною була проблема війни та все коло пов'язаних з нею питань. Про франко-пруську війну написано близько 20 новел. Перша зріла новела "Пишка" несе думку про те, що війни могло б і не бути. "Пишка" — частина збірки "Меданські вечори". Самовідданість піднімає до героїв найпересічніших людей: двоє приятелів, що ловлять рибу на прикордонній лінії, потрапляють в руки до прусаків, які пропонують їм життя за пароль. Тим і в голову не приходить видати пароль, їх розстрілюють (новела "Два товариші"). Вражають картини селянського опору ("Стара Соваж"). Тема повії представлена широко, так само як і тема любові до грошей як у зв'язку з любовною, так і без нього. ... (і так далі, коротше я не знаю шо писати :(:(:(:().
28. Своєрідність героя в романі Золя "Жерміналь". Прообразом подій у романі є страйк шахтарів у березні 1884 року.В романі створюється цілісна картина життя північнофранцузьких шахтарських селищ.І цьому промисловому краї живуть династії робітників, серед них — родина Мае, яка вже протягом 106 років і 6 поколінь працює на одного господаря.Перший з цієї династій в 15 років відкрив тут наявність вугілля, але він отримує тільки "честь" — на його ім*я називається шахта.Історія Мае — кривава битва людини з природою заради капіталу.Син першого Мае, його брати та троє синів склали голови в шахьі, найстарший з теперішніх Мае має 56 років і зветься Безсмертним. Він свідома людина, не п*є, цікавиться політикою. Золя виявляє велике співчуття до Мае та його родини. Вугільна компанія пишається умовами, що вона створила для мешканців селища Двохсот Сорока, хоча насправді ці умови жахливі: і житлові, і умови харчування, тому дружина Мае в 30 років вже стара, змучена, а в молодших відчутні ознаки виродження.В шахті працює 5 членів родини, матір економить, але грошей бракує.Саме злидні штовхають робітників на повстання.В нього втягується механік Етьєн Лантьє, що приїхав до селища найматися на роботу в шахту — головний герой.Золя дивиться на всі події його очима.Він працює в бригаді Мае і закоханий в його дочку Катрін, з ним пов*язане виникнення бунту. Але стихійність повстання приходить до поразки, робітники повертаються до шахти, Мае загибає. На Етьєна виливається презирство людей, це руйнує їхнє кохання з Катрін, і вона стає коханкою шахтаря Шаваля. Етьєн зближується з закоханою в нього товстункою Мукеттою. І тільки завалені в шахті, Катрін і Лантьє відкриваються одне одному.Етьєн — нащадок Маккарів, і в ньому проявляється їхня спадковість у якості нападів гніву, під час одного з яких він вбиває свого суперника Шаваля.Формально Етьєн є проводирем повстання, а фактично — його знаряддя. У двобої свідомого та інстинктивного в романі перемагає інстинкт.Автор зневажає політичну боротьбу, іронічно малює вождів різних партій. Натовп несе пафос боротьби справедливого повстання, передає відсуття величезної сили, і Золя змушує милуватися ним і боятися його.Таборові "червоних" в романі протистоїть табір "блакитних" — буржуазії. Родина Грегуарів, родина директора шахти Енбо, його племінник Негрель — уособлення правди іншого життя, аніж життя шахтарів. Це життя теж має свої турботи, але вони смішні в порівнянні зі злиднями шахтарів. Роман "Жерміналь" ставить питання про неможливість продовження старого життя. Роман полягає у обуренні робітників, які завдають удар суспільству."Жерміналь" — ім*я весняного місяця, коли підіймаються перші паростки, і він має провіщати майбутнє.
29. Жанрова своєрідність роману Золя "Дамське щастя".
30. Жанрова своєрідність роману Франса "Острів пінгвінів". У 1908 році Франс випускає роман "Острів пінгвінів", народжений з газетної сатири на католицьку церкву.Ніколи раніше у Франса не було такого раблезіанського розмаху, такої гострої сатири. Кожен рядок пронизаний сміхом, кожне слово має підтекст. Книга має всі відтінки іронії, гіпербол, персонажі та події розростаються до гротескних розмірів, потім знову дрібнішають.Дивовижна фантазія Франса породжує і смішні, і жахливі образи.Роман написаний у формі пародії на підручний французької історії, але, власне, пародіюється не тільки історія Франції, а й всього людства.Найбільше дістається церкві, зокрема у сцені хрещення пінгвінів, яких старий Маель прийняв за людей, або сцена ділової наради, скликаної господом на небі, де вирішується питання про те, що робити з охрещеними пінгвінами. Франс проявляє себе як блискучий стиліст, тонкий,дуже чутливий майстер слова, а зіткнення "божественних понять" з побутовими пластами мовлення викликає чудовий сатиричний ефект.Франс атакує людську тупість, марнославство, жадібність, егоїзм.Пінгвіни стають людьми і проходять усі стадії розвитку людей,набуваючи поступово всіх їхніх негативних якостей.В "історії" пінгвінів Франс опускає всі героїчні моменти, і особливо детально зупиняється на історії ХІХ століття, а також на "Новій Атлантиді" — аналог США.Атланти — пародія на американців.Нарешті, пінгвіняче суспільство було підірване анархістами, і історія почалася знову. Роман — антиутопія,попередження про те, що за загострення суперечностей людство виродиться.Письменник будить думку, наштовхує людей на свідому участь в історичному процесі.
31. Специфіка жанру роману де Костера "Легенда про Тіля Уленшпігеля".
32. Проблематика та жанр драми Метерлінка "Синій птах". "Синій птах" (1908) — найкраща п'єса Метерлінка, в якій, як і в ранніх п'єсах, він використав форму народної казки. Хлопчик Тільтіль та його сестра Мітіль, діти бідного лісоруба, в ніч під різдво за наказом феї вирушають на пошуки Синього Птаха. Одні речі стають їхніми друзями, інші — ворогами: за них Душа Світу, Хліб, Цукор, Вогонь, Кіт та Пес. Пес — найвірніший друг, Кіт схиляється до того, щоб зрадити дітей їхньому ворогу — Ночі. Діти відвідують різні чарівні краї — країну спогадів, країну ненароджених дітей, палац Ночі, ліс, де ожили дерева. Синього птаха майже неможливо піймати. Синій птах — метафора щастя, він, опиняючись в руках у дітей, то помирає, то міняє колір. Тим часом звичайний сіренький птах з клітки хлопчика посинів, коли той вирішив потішити сусідську дівчинку. Отже, основна ідея — пошук щастя. В п'єсі наявні характерні для Метерлінка символи та сценічні втілення передчуттів, снів та мрій. Казкова феєрія ожилих речей, чиї душі починають танцювати. В народній казці немає такого поділу на внутрішню сутність та зовнішню оболонку речі. Отже, "Синій птах" — талановита символістська стилізація народної казки. Весь тон п'єси, наївний і простий, зробив п'єсу Метерлінка однією з улюблених дитячих п'єс.
33. Своєрідність героя в драмі Ібсена "Пер Гюнт". Ця драматична поема з'явилася в 1867 році. Головною дійовою особою є, за словами автора, "напівміфічний, напівказковий герой найновішого часу". Хоча прямої полеміки в поемі не виявилося, а сатиричні місця були достатньо ізольовані, книжка наробила багато шуму, бо сучасні Ібсену норвежці впізнавали в герої себе. Пер Гюнт — найповніше втілення норвезького національного характеру. Повний сил, він не знає, який шлях обрати в житті, чим себе зайняти. На початку поеми це "кремезний селянський хлопець років 20", чий батько давно розорився і вмер, а Пер живе з матір'ю. Пер — балакун, нероба, фантазер, його ніхто не любить, і за свою зухвалість він оголошений поза законом і мусить тікати в гори, де потрапляє до троллів. Тут він мусить задуматися над своїм життям. Пер любить найкращу з дівчат — "світлу" Сольвейг, і біжить від неї. Троллі вимагають прийняти їхню формулу життя — "будь задоволений самим собою".