До реалізму — це шаленство Канібана , який побачив себе у дзеркалі"
"Ненависть ХІХ ст. До романтизму — це шаленство Канібана , який не знайшов у дзеркалі своє відбиття".
Втім , у цих афоризмах Уайльд , можливо , сказав більше , ніж намірявся. Тут обєктом його категорично неприйняття стає не тільки приземле мистецтво , що одновимірно тлумачить шекспірівську формулу: "мета мистецтва тримати дзеркало перед природою". У романтизм , і реалізм для письменника це різні обличчя великого Мистецтва , а спотворою Канібаном порівнюється ненависне Уайльдові утилітарне та безлике ХІХ ст. Антибуржуазний пафос , яким позначені кращі творіння Уайльда — митця , скрізь забарвлює його критичну думку , і в такі хвилини питання співвідношення мистецтва та життя , мистецтва та моралі вирішуються вже не так однозначно як у полемічно загострених афоризмах.
"Вам слід звернутися безпосередньо до життя",-— пише Уайльд К.Кернагену , радячи початківцю утриматися від казково-фантастичних побудов і подбати про художнє осягнення сучасної діяльності. Чи був щирим відомий письменник у листі до молодого колеги? Безперечно! Саме інтонація , в якій витримано листа , та його аскетично просте стилістичне оформлення не залишають ніяких сумнівів ; до того ж в інших листах , інтервю , знаходимо у нього аналогічні зауваження. В одному з листів до Б. Шоу він захоплено пише про "благородну довіру" Шоу до драматичної цінності простих життєвих фактів. Серед найбільших літературних авторитетів Уайльда центральне місце посідають великі реалісти: Бальзак , Тургєнєв , Флобер , Джордж Елліот , Достоєвський , Толстой. При тому творець "Доріана Грея" не бачить у книгах улюблених майстрів "дзеркального" відображення життя. Його приваблює реалізм , як "художній склад розуму" (скористаємося з вислову Е. Ауербана). Наприклад , його імпонує вимисел у романі Достоєвського , але цей вимисел , на думку рецензента , виростає на грунті чудового знання реальності.
Інерційному поглядові на Уайльда як на адепта "чистого мистецтва" різко суперечать критичні міркування письменника про "чисту форму". Так , у рецензії на поетичну збірку Суїнберна він , віддаючи належне мелодійності цієї поезії , сприймає її вельми критично , оскільки не знаходить у ній поетичної ширості — "душі". "Жовта книга" , більшість авторів якої були стурбовані проблемами "чистої форми" , здається йому "нудною та бриткою".
Було б невірним говорити й про соціальну індеферентність Уайльда — критика. В одному із оглядів , які було вміщено в журналі "Жіночий світ" , чітко висловлено думку про соціально-політичні передумови та функції мистецтва у різні часи. Торкаючись соціально-політичних причин негативного ставлення в Англії до його ранньої пєси "Віра , або Нігілісти" чи заборони британською цензурою сценічного втілення драми "Саломея" , Уайльд висловлює переконання , що "квіти мистецтво" ростуть у чарівному садку , далеко від соціальних колізій та пристрастей.
Питання про взаємини мистецтва та моралі , одне з найгостріших в естетиці митця — дебатується в його есеїстиці. Широко відомі афоризми , згідно з якими "нема книжок моральних або аморальних , але є книжки які добре чи погано написані", а етичні симпатії художника народжують лише "непростиму манірність стилю". Однак прислухаймося до "відвертішого" Уайльда.
У рецензії на книгу В.Вітмена він схвалює "високі моральні цілі" , властиві творчості американського поета. Обурення викликає в нього тодішня театральна цензура , яка "відбиває бажання до художнього осягнення моральних і високих тем". Його ображає і дивує те , що рецензенти — філістери вважають , "Портрет Доріана Грея" книгою аморальною. Уайльд — критик наголошує на етичній проблематиці в творах класиків та сучасників , більше того — він не приховує і власного інтересу до цього кола проблем.
Зовсім не виключено , що , знайомлячись із наведеними фрагментами рецензії , листів чи інтервю , читач не утримається від сумнівів. Чи то насправді О.Уайльд? Куди поділася його любов до парадоксів? Коли ж слід йому вірити , які декларації брати всерйоз? Коли він щирий , а коли кокетує з істиною?
Однозначно відповісти на кожне з цих запитань нелегко. Творця "Чарівних казок" та "Портрета Доріана Грея" важко зрозуміти без урахування разючих протеріч у його теоретичних постулатах , так само як і численних розбіжностей між цими постулатами та художньою практикою. До того ж літературно-естетичні переконання протагоніста естетичного руху часом ховалися за життєвою позою світського денді , яка була для Уайльда складовою частиною не тільки побутового , а й літературного етикету , що його було народжено "жовтими 1890-ми роками". Прагнення ігнорувати цю суперечливість неминуче призводить до спрощення нашого уявлення про естетику і творчість письменника. У широковідомому діалозі "Критик як художник" з книги "Наміри" є одне місце , повз яке поспішають пройти численні інтерпретатори естетики Уайльда: надто різко воно протистоїть усій логіці міркувань провідного естета. В тому місці один з учасників діалога —— ближчий до авторської позиції — Гілберт напрочуд влучно визначає завдання критика : "Він (критик.-М.С.) завжди показує твір у якихось нових стосунках з нашим часом. Він завжди нагадує , що великі твори сповненні життя..." Не тільки друга,
але й перша частина цього вислову погано вписується в концепцію
" чистого мистецтва".
Можна припустити думки, що подібні висловлення в есеїстиці Уайльда випадкові й включені до загальної низки роздумів, "заради красного слівця". Проте це не так. У стислих рецензіях, листах, інтервю письменника ми знаходимо своєрідну мозаїчну сповідь художника. В короткій оперативній нотатці або в листі він відсуває завісу літературного дентизму, розвіює туман парадоксів і демонструє часом такий високий ступінь відвертості,якого ми не знайдемо в жодному з його відомихтворів, за винятком посмертно виданої книжки " De Profundis" — цілісної сповіді, яка виросла з приватного листа, і де художник з непідробною щирістю викладає свої потаємні думки про істину в мистецтві.
Втім, у "відвертих" писаннях Уайльда є чимало моментів, які дозволяють впізнати славнозвісного майстра слова. Це, звичайно ж, мовне оформлення лаконічних нотаток, афористичність багатьох формулювань і рідкісне вміння не повторюватись у самовиразі, завше бути оригінальним.
З широковідомим Уайльдом автора листів та рецензій зближує також послідовна і непримиренна антибуржуазність, ненависть до лицемірства всіх та всіляких тартюфів. У рецензії на нові книжки про Лонгфелло та Колріджа, в суперечках навкого цензурної заборони
" Соломеї", у двох листах до Бернарда Шоу перед читачем постає Оскар Уайльд без машкари-антипод сучасного йому філістерського утилітаризму та святенництва, піднесених до рангу політико-ідеологічної стратегії.
Ці сторони його світогляду знайшли своєрідний вихід у творчості Майстра , схильного до вїдливої іронії та несподіваних парадоксів. Критична й епістолярна спадщина проливає додаткове світло на природу естетики Уайльда , на складний характер протиріч між деякими його деклараціями та художньою творчостю. Вона не тільки репрезентує індивідуальність "художника як критика", але й допомагає краще зрозуміти позицію письменника в історико — культурному контексті.
Оскар Уайльд.
Хронологічна таблиця.
1854 р. Народився Оскар Уайльд в Дубліні , столиці Ірландії ,
в сімї , де все було прийнято любовю до науки і
мистецтва. Його батька , сера Уільяма , знали не тільки
як відомого хірурга — офтальмолога , а і як археолога —
аматора , знавця кельтського фольклору та письменника.
Леді Уайльд , мати Оскара , теж була письменницею і
активно боролася за свободу Ірландії.
1864 р. Перед Оскаром розчинилися двері найпрестижніших
навчальних закладів Великобританії : він відвідував
школу Портора і Трініті — коледж у Дубліні , а згодом
чи не найвідоміший університет світу — Оксфорд. Уайльд
мав репутацію першого учня. Завдячи своїм непересічним
розумовим здібностям він одержував стипендії і премії.
1875 р. Уайльд подорожував Італією , а наступного року (разом
з професором Мехаффі , відомим вченим і президентом
Академії наук Ірландії) — Грецією. Його вчителями в
Оксфорді були видатні мислителі й письменники , серед
них Д. Раскін , У. Пейтер — відомі провідні теоретики есте-
тизму. Тож не дивно , що в університеті Уайльд захопився
естетськими ідеями. Згодом йому судилося стати одним із
апостолів "естетського руху" у Великобританії.
1878 р. Уайльд блискуче закінчив Оксфорд , здобувши почесну пре-
мію Ньюдігейта за поему "Равенна". Уже протягом пер-
ших років після закінчення університету Уайльд мав стійку
репутацію лідера естетів і справжнього денді.
1882 р. Оскар Уайльд читав лекції в США.
1883 р. Прожив кілька місяців у Парижі , да зустрівся з багатьма
провідними французькими літераторами : Е. Золя , А. Доде,
С. Малларме та ін.
29 травня О. Уайльд одружився з Констанцією Ллойд і мав двох
1884 р. синів.
1887 р. Побачила світ його пародія на готичні романи "Кентер-
вільський привид" , того самого року він став редактором
журналу "Світ жінки".
1890 р. Побачив світ його широковідомий роман "Портрет
Доріана Грея".
1891 р. Він створив пєсу "Герцогиня Падуанська" , есе "Душа
людини за соціалізму".
1892-1895рр. Виходить трагедія "Соломія" , комедії "Віяло леді Уїнде-
мір" , "Ідеальний чоловік" і "Як важливо бути поважним"
1895 р. Пік слави і водночас падіння Уайльда.
З 1891 р. Його постійним супутником став лорд Альфред Дуглас.
Його позбавлено батьківських прав і віддано на глум
натовпу.
1897 р. Уайльд вийшов із вязниці.
1898 р. Написав чудову поему "Балада Редінгської вязниці".
30 листопада Помер Оскар Уайльд в Парижі.
1900 р.
Тести.
1. В якому місті народився Оскар Уайльд ?
а). в Парижі;
б). в Дубліні;
в). в Києві.
2. Ким працював батько Оскара Уайльда ?
а). хірургом , археологом ;
б). вчителем ;
в). директором університету.
3. Ким працювала мати Оскара ?
а). вчителькою;
б). письменницею;
в). медсестрою.
4. В якому році письменник починає вчитися в навчальних
закладах Великобританії ?
а). в 1863р.
б). в 1864р.
в). в 1868р.
5. Яку школу і коледж Оскар відвідував у Дубліні ?
а).