Джек Лондон — творчий шлях

Реферат

Сторінка 4 з 6

Тут Лондон скуповує землі і засновує "Ранчо краси". Ще в дитинстві вітчим прищепив йому любов до сільського господарства. З часом думка про переселення на лоно природи, про її рятівну близькість, про заняття сільським господарством оволодіває Лондоном. Починаються численні спроби письменника перекваліфікуватися на фермера з тим, щоб ферма не тільки стала притулком, домом і середовищем для натхнення, але й годувала, й давала прибутки. Що ж до близькості до природи, то, безумовно, Місячна долина була чудовим місцем. Тут Лондон прокидався рано-вранці, сідав на коня, брав з собою сніданок і друкарську машинку і їхав. Він розташовувався в затишних долинах, в тіні вікових дерев, на тлі розкішної природи Каліфорнії і проводив години, наповнені творчістю. Що ж до фермерського господарства, то жодне лондонівське починання не мало позитивних наслідків — не зумів він розвести племінну худобу, не зміг розбагатіти на посадках евкаліптів, не принесли прибутків і плантації персиків... Заробляти на прожиття доводилося лише літературною працею.

Фінансове становище Лондона на той час дуже похитнулося. Борг вимірювався величезними цифрами. Річ у тому, що все життя з його заробітку жила велика кількість людей — від матері до далеких родичів Чарміан. Ставлення до Джека видавців і читачів стало прохолодним. Маса незрілих творів, що затопила літературний світ протягом його більш ніж дворічної відсутності, на час якої він доручив вести свої справи тітоньці Чарміан, Нінетті Еймс, похитнула віру в його творчі можливості. Відкрито говорили про те, що Джек Лондон вичерпав себе, виписався. І перше, що він зробив після повернення до Каліфорнії,— позабирав у видавців свої рукописи. Протягом трьох місяців — вперше після видрукування його "Північної одіссеї" — не вийшло з друку жодного рядка за підписом Джека Лондона. І водночас ці три місяці сповнені були щоденної інтенсивної, важкої, самовідданої праці. Додамо одразу, що Джек тоді ж повинен був і будувати свій дім, і розплачуватися з боргами. Та ще й прикупляв землю до своїх ділянок у Місячній долині.

ОСТАННІ ТВОРИ

Останні роки життя письменника — це не тільки чисто розважальне романи "Пригода" (1911), невиразна повість "Багряна чума" (1915), ніцшеанський панегірик "Бунт на "Ельсінорі" (1914), трохи сентиментальна повість про боксера "Звір предковічний" (1913), мелодраматично-сентиментальна "Маленька господиня Великого Будинку") (1916) відкрито розважальні "Серця трьох" (1920) ( а й збірка "Казки південних морів" (1911)^0 ввібрала в себе кілька перлин новелістики Лондона, і деякі суперечливі, нерівноцінні, проте цікаві романи письменника.

В 1910 році виходить збірка статей "Революція та інші есе", де зібрало соціалістичні виступи і статті письменника попередніх років, що, звичайно ж, підняло його авторитет серед трудящих і соціалістів, нагадавши про суспільно-корисну діяльність минулих років. Того ж року виходить п'єса "Крадіжка" і, нарешті, роман, який повертає письменникові визнання, — " Час-не-жде "

Роман "Час-не-жде" включає ніби два цикли з життя письменника "північну одіссею" і каліфорнійську ідилію, герой твору Елам Гарніш, на прізвисько Час-не-жде, — це розгорнутий образ Мелмюта Кіда. Гарніш надзвичайно сильний морально і фізично, завзятий і чесний, чарівний і безпосередній. Усе життя він покладається лише на самого себе, на свої сили.

вантажив вагони, служив матросом, був кочегаром і двірником і не мав змоги систематично вчитися, в двадцять п'ять років, незважаючи ні на що, став найпопулярнішим письменником Америки, досяг вершини слави і багатства. Водночас його життя — це й найдоказовіше спростування "американської мрії". Найкраще, мабуть, про трагічність своєї долі сказав сам Джек Лондон у листі до дочки, який Джоан поставила епіграфом до книжки про батька: "На жаль, письменники пишуть спочатку для хліба, а потім для слави, а вимоги їхнього життя зростають швидше, ніж можливості заробляти на хліб, так що для слави писати вже ніколи... Ефемерний розквіт — і "великі твори" залишаються ненаписаними".

"Трагічною національною історією успіху" назвав його життя прогресивний сучасний американський критик Максвел Гайсмар. Нелюдське напруження сил протягом довгих років. Фальшивий еталон щастя, нав'язаний Лондону буржуазним суспільством, що ототожнює щастя з грошима, з багатством. Фальшиві виміри цінностей, що впливали на погляди, на творчість, на спосіб життя, на духовність письменника. І як наслідок — хвороба, апатія, розчарування, виснаження таланту, безплідність і смерть саме тоді, коли б мали прийти зрілість і розквіт. Додамо, що справжній розквіт особистості так ніколи і не прийшов, бо всі, навіть кращі твори Лондона, позначені певною незрілістю і суперечливістю в поглядах і думках митця. Про передчасну смерть Джека Лондона письменник Е. Сіиклер писав тоді: "Яка ганьба, яка трагедія для нашої літератури, що капіталістична Америка з її індивідуалістичною філософією і хижацьким егоїзмом вкрала в нас душу цієї надзвичайно обдарованої, талановитої людини".

ПРО ТВОРЧИЙ ДОРОБОК

Проживши всього сорок років, Джек Лондон написав дев'ятнадцять романів, вісімнадцять збірок оповідань і статей, три п'єси, вісім автобіографічних книжок, понад тридцять віршів. Доробок чималий. Як вже зазначалося, не все в ньому рівноцінне, не все довершене. Проте можна і слід говорити про певні загальні закономірності цього доробку.

У творчості Лондона зустрічаємо натуралістичні картини (наприклад, сцени у в'язниці в "Міжзоряному мандрівнику") або піднесено-романтичні, як при описі вирішального поєдинку між Беком і Шпіцом ("Поклик предків"). В зображенні відносин між працею і капіталом ("Залізна п'ята") письменник наближається до соціалістичного реалізму. При відтворенні життєвого і творчого шляху митця ("Мартін Іден") Лондон виступає твердим реалістом. І все ж, виходячи з кращих, вершинних творів Лондона, не важко побачити і щось спільне, найістотніше у творчому методі письменника. Як пише О. Звєрєв, "в найбільш зрілих своїх новелах Лондон намацував цілком повий для його часу тип реалізму, який поєднував бездоганну вірність кожної подробиці з поетичною фантазією, з ліричними відступами, що перебивали стрімке розгортання інтриги, надаючи оповіді заглибленість і епічний розмах" '.

О. Зверев обстоює думку про реалістичність лондонівської спадщини, нe заперечуючи і романтичного її звучання. У першому періоді творчості Лондона спорідненість з романтизмом виражалася не тільки в характерному пейзажі або романтичному герої, але і в самому підході до зображення дійсності. Північ у Лондона — це притулок героя, який тікає від буржуазної цивілізації, адже на Півночі спосіб життя диктується людині самою природою. Отже, характерною для письменника є не романтичність, а органічно злиті реалістичні й романтичні елементи у творчості. Як справедливо зазначає В. Биков, рух Лондона-романіста від "Дочки снігів" до створення "Мартіна їдена" — це "шлях від романтизму з сильно розвинутими реалістичними елементами до реалізму і творчої зрілості".

"Мартін Іден" і "Залізна п'ята" — твори другого етапу творчості Лондона, кращого його часу. Саме вони і дозволили Горькому сказати про нього, як про письменника, котрий проклав шлях пролетарській літературі, бо в цей період Лондон наближався до соціалістичного реалізму, успішно поєднуючи критичний погляд на світ з проникненням в його сутність. І, нарешті, в останній період Лондон дедалі більше наближається до тих самих епігонів романтизму, від яких силою таланту і баченням світу так різко відрізнявся навіть на початку свого творчого шляху.

Головна домінанта, що проходить крізь усю творчість письменника,— людина. "Моє най-вразливіше місце — це прагнення вивчати людську _ природу,— писав Лондон-початківець своєму молодому колезі і шанувальнику Клоудеслі Джонсу.— Не визнаючи бога, я зробив предметом свого поклоніння людину і, звичайно, встиг дізнатися, якою низькою вона може бути. Але від цього моя повага до неї тільки зросла, тому що це дозволяє чіткіше побачити ті гігантські висоти, яких вона може сягнути. Яка вона маленька і яка вона велика! Але це найвразливіше місце — бажання докопатися до душі кожної нової людини — завдало мені багато неприємностей".

Герой романів, повістей і оповідань Лондона — людина, якій завжди притаманний певний комплекс рис характеру, єдиний стрижень. Це завжди особистість, що "не вписується" в суспільство, у звичне середовище, не хоче будувати своє життя на буржуазних законах і водночас — у більшості випадків — прагне досягти чи то буржуазного, чи то просвітницького ідеалу. Герой жадає багатства, він активний і життєдіяльний, але багатство як таке для нього не е фетишем — значно вище стоять закони гуманізму і закони природи. Лондон своєрідно трактує взаємини природи і людини, спираючись на теорію еволюції.

Людина в нього виступає не так у протиставленні природі, як її органічна складова частина, продовження і розвиток всього живого, її визначальні риси — активність і любов до життя. Там, де героя виведено за межі буржуазної цивілізації в її сучасній тривіальній формі, його взаємини із світом у принципі гармонійні. Так — у північних оповіданнях, у каліфорнійських творах про життя на природі. Там, де герой поставлений у соціальні умови життя сучасного міста, з його непримиренними контрастами вбогості і багатства, з його пошаною до наживи насамперед,— там відбувається трагічна конфронтація людини і суспільства, як у "Мартіні Ідені" або "Залізній п'яті".

Пафос викриття поєднується у Лондона з пафосом життєствердження. І справедливо підкреслює 3. Я. Лібман, що Лондон пішов далі своїх сучасників у зображенні демократичного героя. Бо ці письменники в своєму неприйнятті буржуазного побуту підкреслювали в персонажах насамперед ті риси соціального звиродніння, що обертали їх на пасивні жертви процесу дегуманізації особистості і таким чином виключали героїчне з літератури. Лондон же, навпаки, прагнув утілити в своїх героях "силу, правду і шляхетність духу", що дозволяла їм утверджувати в боротьбі з соціальним злом людські вартості".

Мужність, сила, сміливість, почуття обов'язку, визнання законів товариства понад усе, непримиренність до зла, широта і доброта — ось основні риси лондонівського героя.

1 2 3 4 5 6