Чи був щирим відомий письменник у листі до молодого колеги? Безперечно! Саме інтонація , в якій витримано листа , та його аскетично просте стилістичне оформлення не залишають ніяких сумнівів ; до того ж в інших листах , інтервю , знаходимо у нього аналогічні зауваження. В одному з листів до Б. Шоу він захоплено пише про "благородну довіру" Шоу до драматичної цінності простих життєвих фактів. Серед найбільших літературних авторитетів Уайльда центральне місце посідають великі реалісти: Бальзак , Тургєнєв , Флобер , Джордж Елліот , Достоєвський , Толстой. При тому творець "Доріана Грея" не бачить у книгах улюблених майстрів "дзеркального" відображення життя. Його приваблює реалізм , як "художній склад розуму" (скористаємося з вислову Е. Ауербана). Наприклад , його імпонує вимисел у романі Достоєвського , але цей вимисел , на думку рецензента , виростає на грунті чудового знання реальності.
Інерційному поглядові на Уайльда як на адепта "чистого мистецтва" різко суперечать критичні міркування письменника про "чисту форму". Так , у рецензії на поетичну збірку Суїнберна він , віддаючи належне мелодійності цієї поезії , сприймає її вельми критично , оскільки не знаходить у ній поетичної щирості — "душі". "Жовта книга" , більшість авторів якої були стурбовані проблемами "чистої форми" , здається йому "нудною та бридкою".
Було б невірним говорити й про соціальну індиферентність Уайльда — критика. В одному із оглядів , які було вміщено в журналі "Жіночий світ" , чітко висловлено думку про соціально-політичні передумови та функції мистецтва у різні часи. Торкаючись соціально-політичних причин негативного ставлення в Англії до його ранньої п'єси "Віра , або Нігілісти" чи заборони британською цензурою сценічного втілення драми "Саломея" , Уайльд висловлює переконання , що "квіти мистецтво" ростуть у чарівному садку , далеко від соціальних колізій та пристрастей.
Питання про взаємини мистецтва та моралі , одне з найгостріших в естетиці митця — дебатується в його есеїстиці. Широко відомі афоризми , згідно з якими "нема книжок моральних або аморальних , але є книжки які добре чи погано написані", а етичні симпатії художника народжують лише "непростиму манірність стилю". Однак прислухаймося до "відвертішого" Уайльда.
У рецензії на книгу В.Вітмена він схвалює "високі моральні цілі" , властиві творчості американського поета. Обурення викликає в нього тодішня театральна цензура , яка "відбиває бажання до художнього осягнення моральних і високих тем". Його ображає і дивує те , що рецензенти — філістери вважають , "Портрет Доріана Грея" книгою аморальною. Уайльд — критик наголошує на етичній проблематиці в творах класиків та сучасників , більше того — він не приховує і власного інтересу до цього кола проблем.
Зовсім не виключено що, знайомлячись із наведеними фрагментами рецензії , листів чи інтерв'ю, читач не утримається від сумнівів. Чи то насправді О.Уайльд? Куди поділася його любов до парадоксів? Коли ж слід йому вірити , які декларації брати всерйоз? Коли він щирий , а коли кокетує з істиною?
Однозначно відповісти на кожне з цих запитань нелегко. Творця "Чарівних казок" та "Портрета Доріана Грея" важко зрозуміти без урахування разючих протиріч у його теоретичних постулатах , так само як і численних розбіжностей між цими постулатами та художньою практикою. До того ж літературно-естетичні переконання протагоніста естетичного руху часом ховалися за життєвою позою світського денді , яка була для Уайльда складовою частиною не тільки побутового , а й літературного етикету , що його було народжено "жовтими 1890-ми роками". Прагнення ігнорувати цю суперечливість неминуче призводить до спрощення нашого уявлення про естетику і творчість письменника. У широковідомому діалозі "Критик як художник" з книги "Наміри" є одне місце , повз яке поспішають пройти численні інтерпретатори естетики Уайльда: надто різко воно протистоїть усій логіці міркувань провідного естета. В тому місці один з учасників діалогу —— ближчий до авторської позиції — Гілберт напрочуд влучно визначає завдання критика : "Він (критик.-М.С.) завжди показує твір у якихось нових стосунках з нашим часом. Він завжди нагадує , що великі твори сповненні життя..." Не тільки друга, але й перша частина цього вислову погано вписується в концепцію "чистого мистецтва".
Можна припустити думки, що подібні висловлення в есеїстиці Уайльда випадкові й включені до загальної низки роздумів, "заради красного слівця". Проте це не так. У стислих рецензіях, листах, інтерв'ю письменника ми знаходимо своєрідну мозаїчну сповідь художника. В короткій оперативній нотатці або в листі він відсуває завісу літературного дентизму, розвіює туман парадоксів і демонструє часом такий високий ступінь відвертості, якого ми не знайдемо в жодному з його відомих творів, за винятком посмертно виданої книжки " De Profundis" — цілісної сповіді, яка виросла з приватного листа, і де художник з непідробною щирістю викладає свої потаємні думки про істину в мистецтві.
Використана література:
1. "Хрестоматія за 10 клас" ст.333 — 335.
2. "Всесвітня література" — журнал за лютий 1999 року ст. 38.
3. "Хрестоматія за 11 клас" ст. 54 — 60.
4. "Зарубіжна л-ра в навчальних закладах" за травень 97р., ст. 21-22.
5. Журнал "Всесвіт" ст. 137-139.
6. "Хрестоматія" за 10 клас , ст.21-22.