Symbolon — знак , символ , ознака) — одна із течій модернізму , в якій замість художнього образу , що відтворює певне явище , застосовується художній символ , що є знаком мінливого "життя душі" і пошуком "вічної істини".
Естетизм — збірна назва літературно — мистецьких течій , представники яких у маніфестах та творах на перше місце висували естетичні програми , обстоювали естетичні особливості мистецтва.
Гедонізм — філософсько-етичне вчення , згідно з яким насолода , задоволення — це найвище благо , до якого прагне людина у житті і яке визначає її орієтацію в моральних цінностях.
Цинізм — зневажливе ставлення до культури , суспільства , його духовних і моральних цінностей , загальноприйнятих норм поведінки.
Етика — філософська наука , що вивчає походження і суть моралі , її характер , структуру , досліджує моральні категорії тощо. Часто терміни "етика" і "мораль" використовуються як синоніми.
Культ — релігійне вшанування якихось предметів або надприродної істоти; обрядовий бік релігії ; надмірне возвеличення чогось або когось.
Модернізм — (від фр.Modernisme , новітній ,сучасний) — основний напрям буржуазного мистецтва доби імперіалізму , що характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва.
Тема: Загальна характеристика драматургії ХІХ ст. Оскар Уайльд "Портрет Доріана Грея".
План.
1. Нові риси імпресіонізму в драматургії ХІХ ст.
2. Оскар Уайльд — видатний письменник англійського раннього модернізму.
3. Естетизм Уайльда , імпресіоністичність стилю.
4. Місце Уайльда у світовій літературі.
Семінар.
Тема: "Портрет Доріана Грея" як осереддя творчості Оскара Уайльда.
План.
1. Життєвий і творчий шлях письменника.
2. Філософсько-естетичні та моральні проблеми твору "Портрет Доріана Грея".
3. Риси інтелектуального роману.
4. Вплив імпресіонізму на творчість письменника.
Використана література: "Христоматія за 10 клас" ст.333 — 335.
"Всесвітня література" — журнал за лютий 1999 року ст. 38.
"Христоматія за 11 клас" ст. 54 — 60.
"Зарубіжна л-ра в навчальних закладах" за травень 97р., ст. 21-22.
Журнал "Всесвіт" ст. 137-139.
"Христоматія" за 10 клас , ст.21-22.
.
Модернізм має багато течій. Наприкінці ХІХ — в першій половині ХХ ст. Сформувалися імпресіоннізм , символізм , акмеїзм , футуризм , сюрреалізм та ін.
Імпресіонізм (від фр. Imрression — враження) — течія модернізму , яка відзначається ушляхетненим , витонченим відтворенням особистісних вражень та спостережень , мінливих, миттєвих відчуттів та переживань.
Сформувався у Франції в другій половині ХІХ ст. Насамперед у малярстві ( назва походить від картини К. Моне "Імпресія. Схід сонця",1873). Його представники — художники : К. Моне , Е. Мане , О. Ренуар , Е. Дега та ін. —— основним завданням митця вважали найприродніше зобразити зовнішній світ , витончено передати свої миттєві враження , настрої. "Я малюю те , що зараз відчуваю", —— зізнався К. Пісаро.
Імпресіонізм виявився плідним і для музики (М. Равель, К. Дебюссі,
М. де Фалья, Дж.Пуччіні, С. Скотт та ін.).К. Дебюссі зазначав: "Займаються метафізикою , а не музикою... Не дослухаються навколо себе до нескінченних шумів природи... Ось на мою думку , новий шлях. Це мистецтво вільне , іскристе , мистецтво вільного повітря , мистецтво , порівняне зі стихіями , вітром , небом , морем! Я тільки намагаюся виразити з найбільшою щирістю відчуття і почуття , які переживаю : інше мало що для мене важить..."
У літературі представниками імпресіонізму є брати Гонкури , А.Доде, Гі де Мопассан , П. Верлен (Франція) , С.Цвейг , А.Шніцлер (Австралія), С.Віткевич , С. Жеромський (Польща) , М.Коцюбинський , М.Вороний , М.Хвильовий , Г.Косинка (Україна) та ін. Імпресіоністи змальовували світ таким яким він видавався у процесі безпосереднього бачення. "Бачити , відчувати , виражати — в цьому все моє мистецтво" , —— ці слова братів Гонкурів можна вважати дивізом творчості усіх майстрів імпресіонізму. Для їх творів характерні субєктивність зображення , підкреслений ліризм , використання тропів (метафор , епітетів , символів тощо) , які підсилюють асоціативність почуттів і вражень. Описи стають більш епізодичними , фрагментарними , велике значення в них мають засоби відтворення кольорів , світлотіней , звукових барв і тонів ,
що передають зміну внутрішніх почуттєвих станів автора. Часто письменники вдаються до форми ліричного монологу , використання незакінчених фраз , думок , які допомагають відобразити плин настроїв та вражень героя.
У поезії імпресіонізм був дуже близький до символізму.
Використана література: "Христоматія" за 10 клас , ст.21-22.
Незнаний Оскар Уайльд.
Епоху , коли творив О. Уайльд (1859 —1900) , часто називають fin de siecle — кінець століття. За наших днів це французське словосполучення знову потрапляє до літературного вжитку , хоч між нами й тим "кінцем століття" , пролягає така довга дистанція. Про те , мають , очевидно рацію , ті культурологи , які знаходять підстави для порівняння нинішньої fin de siecle з попереднім. І там , і тут — серйозні злами в соціальній історії та її розумінні , зіткнення консервативних традицій з декларативним ультрановаторством , ускладненість історико-культурного процесу , в якому сучасникам нелегко буває відрізнити вічне від одноденного , цінне від гучного , істину від її імітації. Може , нам варто уважніше придивитися до деяких культурних явищ тієї доби , щоб адекватніше зрозуміти наше строкате сьогодення?
Про погляди Уайльда на літературу і мистецтво написано мабуть , неменш , ніж про його художню спадщину. Причиною цього є не тільки своєрідність літературно-естетичних позицій , але й сама форма виразу. Один з теоретиків англійського естетизму та його провідний митець — практик , Уайльд був схильний до парадоксальної афористичності у самовислові та оформленні своїх суджень і його блискучі парадокси , які приваблювали ще сучасників письменника , надовго пережили естетизм як літературну течію.
Власне естетизм як історико-літературний феномен має в англійській культурі досить точне датування : 80 —90 — і року минулого століття. Перелічуючи основні принципи цієї течії , одразу ж , як правило , згадують , що британські естети сповідували культ "чистого мистецтва" і найвище місце на своїй шкалі цінностей відводили могутній красі. В тім , ще один з попередників цієї течії Джон Раскін , ставив красу вище над усе , але , на відміну від свого вчителя , молодші естети вихолощували з поняття краси будь-який етичний зміст , підкреслюючи байдужість справжнього мистецтва до будь-якої моралі.
Ще на початку своєї літературної діяльності завершують у 1882 р. своє лекційне турне по Північноамериканських Сполучених Штатах , Уайльд у лекції "Ренесанс англійського мистецтва" твердив , що справжній сенс життя слід шукати в мистецтві. Пізніше він формулює й інші теоретичні принципи : мистецтво первинне , тоді як життя лише імітує його ; сила митця — у вмінні абстрагуватися від дійсності , оскільки звязок з нею руйнує мистецтво ; життя митця саме по собі є мистецтвом ; будь-яке мистецтво не несе абсолютно ніякої користі.
Своєрідним катехізмом естетизму стала книжка діалогів Уайльда "Наміри" (1891) , де у традиційній , платонівській формі викладено вихідні позиції письменника. Не додатком до цих діалогів , а квінтесенцією іхнього змісту можна назвати півтори сторінки блискучих афоризмів , що становлять передмову автора до роману "Портрет Доріана Грея". Зіставляючи самі ці тексти з художніми творами письменника , дослідники з часом почали звертати увагу на помітні розбіжності між естетичною програмою та її творчою реалізацією — суперечностів , які дають взнаки , але , на диво , анітрохи не знижують цінності уайдільської спадщини.
З багатством відтінків і співіснування , а згодом і протиборством різних тенденцій ми зустрічаємось у літературно-критичних виступах Уайльда. Серед численних літературних амплуа лідера англійських естетів не останнє місце посідає критик. Перші його звернення до цього роду діяльності припадають на рубіж 1870 —80-х років, а з 1884 р. він регулярно пише критичні огляди і есе для різних періодичних видань ("Пелл мелл газетт" , "Жіночий світ" та ін.). Крім того , літературно-критична думка Уайльда дістала цікавий вияв у багатьох інтервю і , нарешті , в його листах , чиє перше більш-менш повне зібрання було видане лише 1962 року.
Саме в цих різножанрових текстах письменник постає не тільки в новому ракурсі , але й у дещо іншій якості , ніж , наприклад в есеїстиці. На відміну від есе та трактатів з продуманою вишуканістю логіки , короткі рецензії , листи та інтервю знайомлять нас із безпосиреднім , сказати б , "непідготовленим" і найвідвертішим викладом думок Уайльда — теоретика , критика , читача. З таких , здебільшого маловідоміших у нас матеріалів і упорядкована (за хронологічним принципом) добірка , якій передують ці зауваження.
Звичайно , не можна казати , що Уайльд — рецензент або Уайльд — кориспондент дивиться на мистецтво слова зовсім інакше , ніж творець "Намірів". Сперечаючись із газетярами , які не зрозуміли його роману , письменник твердив , що "життя своїм реалізмом завжди псує мистецтво" , а вищим сенсом літератури є "опанування неіснуючого". Ці сентенції викликають негайну асоціацію з діалогом "Занепад мистецтва брехні" , пафосом якого є ствердження згубності для мистецтва тісного звязку з реальністю.
Епатуючи багатьох сучасників , декларації Уайльда , про те , що мистецтво первинне , що воно є вищим від життя , варіюються в його листах і нататках. Наприклад , у рецензії на двотомник Бальзака він пише про те , що герої "Людської комедії" живіші та значніші для читача , ніж сучасники. За спогодами одного з друзів Уайльда , той називав "найбільшою трагедією у своєму житті" (звичайно до увязнення 1895 року)... Смерть Люсьєна де Рюбампре. У мистецтві слова для нього існувала якась самоціль : "Заради однієї фрази ,-— запевняв він А. Конан-Дойля ,-— я викидаю у вікно правдоподібність , а заради епіграми забуваю про правду". Такого роду декларації не важко звести до відомого гасла "Мистецтво задля мистецтва".
В одній з лаконічних рецензій Уайльда читаємо : "Погано , епоха шукає у мистецтві своє відображення", —— і , звичайно ж , згадуємо два поєднаних за змістом афоризми з передмови до "Портрета Доріана Грея".
"Ненависть ХІХ ст.