Другим прототипом для Леверкюна був Ігор Стравинський. У романі — супутнику Манн згадує про зустріч з ним, та про читання його мемуарів ще тоді, коли матеріал для "Д.Ф." тільки шукався: "це були мемуари Стравинського, які я вивчав з "олівцем в руках," відмічаючи місця, щоб знов до них повернутися.
Біограф Адріана, який знав його з дитинства, був на "ти" з генієм, і все ж таки дистанція між ними грандіозна. Серенус Цайтблом — демонстративно позитивна особистість. Син аптекаря, ліберальний ерудований професор присвятив себе освіті та вихованню юнацтва. Він рано одружився, що пояснюється не пристрастю до нареченої, доньки старшого колеги, а любов'ю до ладу та бажанню чесно, по-доброму розпочати власне життя. Т.Манн інколи називав Серенуса "самопародією". Дійсно, у власному житті письменник, схильний до суворої самодисципліни, яка дозволила йому створити таку значну кількість епічних полотен, він працював також самовіддано, як і його двійник. Але ж с таким же успіхом "самопародією" слід вважати й образ Адріана Леверкюна, трагічного героя, ввібравшого геніальність та злодійство. Зрозуміло, що ні Манн, ні Леверкюн не є винними в яких-небудь злодіяннях, але Манн відчував відповідальність за те, що він не захистив того рядового читача, який у гімназії вивчав "Бдденброків" та інші його твори, від фашистської міфології, віри в нацистські лозунги. На фронтах Європи гинули люди. Чи винний він в тому, що вони стали вбивцями або загинули?
Відокремлення митця від наскрізь політизованого світу здається письменнику в світлі історичного досвіду з висоти прожитих років зарозумілістю інтелекту та таланту. В цьому не важко помітити перекликання між образом Адріана та його творцем. Автор порівнює свого героя з гьотевським Фаустом, примушуючи його скласти угоду з дияволом.
Але автор стверджує, що неможливо очікувати успіху там, де в жертву приноситься цілісність людської особистості. Міф про угоду з дияволом — є за думкою автора — зрада самому собі.
Останні романи є рідними, тому що в них глибоко досліджуються таємниці людської особистості, дива людського існування. В них відображається процес усвідомлення людиною себе, як дива. Але якщо в "Іосифі..." головний герой зрозумів "загадку життя", то Леверкюн — злочинець по відношенню до дива своєї особистості.
В романі ми бачимо мотив глибокого розчарування героя в житті, заперечення богослов'я, моменти нестримної насолоди, угоду з дияволом, трагічну історію кохання та пристрастне прагнення зайнятися мистецькою працею.
Питання про рівень талановитості Леверкюна — одне з важливих в структурі "Д.Ф.". Відмовляючи Леверкюну в справжньому мистецькому дарі Манн не відмовляє йому в мистецькій талановитості. Леверкюн незаурядна особистість, але його справжній дар знаходився зовсім в іншій площині; він розуміє мистецтво, йому притаманні гідності бюргерської культури. Автор приймає Леверкюна як особистість до угоди з дияволом, та відштовхує його мистецтво як викривлення бюргерської культури.
Сцена угоди з дияволом — центральна в романі — розкриває концепцію традиційного міфу у Манна та визначає загальний задум "Д.Ф." Це трагічний міф про людину, що прозріла свій справжній дар, та спалахнула хибним вогнем. Це засудження людей глухих до справжнього голосу природи.
2.4 Роман-заповіт Томаса Манна.
Окрім великої історії, романи Томаса Манна, як відомо, завжди мали супутників у вигляді: есе, статей, листів тощо. Сам Манн наголошував: "Meine Romane haben gewonlich eine grosse Geschichte"(17,147).
Тому неможливо залишити поза увагою роман-супутник великого роману: "Die Entschtehung des " Doktor Faustus." Roman eines Romans." такою є повна назва цього опусу, який з'явився після головного роману. Це самостійний твір, який має право на критику, як і сам роман. Маємо повне право назвати цей твір мемуарами.
Як і головний роман він складається з глав, також неквапно ведеться розповідь, різних фактів з життя письменника. Письменник із задоволенням демонструє читачам близькі сімейні стосунки. Також багато місця в романі-супутнику відведено політичному репортажу. "Історія "Доктора Фаустуса" писалася через чотири роки після закінчення другої світової війни, це робилося не стільки заради пояснення зв'язку роману з часом його написання, скільки заради відповіді Манна тим його критикам із " внутрішньої еміграції," які називали його чужинцем. Який не має права говорити о німецьких проблемах. Нам відомо, що в той же час Манн був покликаний очолити емігрантський рух — " Free Germany." Ця організація обговорювала післявоєнні плани відбудови Німеччини, але письменник скептично поставився до цілей організації, та відмовився від своєї участі в цій справі.
В роки створення роману, Т.Манн гостро відчував себе представником німецької культури, яка протистояла німецькій псевдо культурі. В Америці він мав таку велику популярність, яку не мали багато інших німецьких письменників. В тому числі його брат Генріх Манн. Але у 1949 році — році " Історії "Доктора Фаустуса" обставини змінилися. Післявоєнний розвиток Європи та Америки не приніс радощів старому письменникові, який розумів загибельність ведучих капіталістичних держав. В ці роки неможливо було мріяти про кінець війни — він вже настав. Втой час Америка вела політику холодної війни. Антифашизм не тільки вийшов із моди, він загрозливий та морально небажаний. Ось чому те політичне обрамлення, яке має в романі " Д. Ф." життя Леверкюна, в мемуарах отримує життя самого письменника, який на відміну від Цайтблома володіє не тільки гострим політичним сприйняттям та широтою суспільного кругозору, але й більш сприятливими можливостями спостерігати історію не з провінційної внутрішньої еміграції, а з "прекрасного далёка"( 20 ,204).
Але, яким би вагомим та значним не був для письменника політичний фон, заради його відтворення " Історія..." навряд чи була б написана: її головна мета — розкрити багатоманітні впливи, показати перепони, які стояли на шляху автора та його романа-заповіта. Хоча "Д.Ф." — роман трактуючий про долю Німеччини, він повинен був відобразити духовний облік Німеччини в усій його повноті. Така сама задача стояла й перед "Історією..." Там, де в романі зображено суспільство, яке оточує Леверкюна, в щоденнику розповідається про світські прийоми, про зустрічі самого Манна. Леверкюн зіштовхується з людьми заздалегідь менш значними ніж він. Оточення Манна складають люди, до яких він не міг ставитись як Леверкюн.
Коли Манн відтворював історію свого романа-заповіта, він продовжував свою сповідь та переглядав багато своїх розмірковувань, емоцій та оцінок. Він говорив: "произведение подобное "Д.Ф", притворяясь замысловатейшим искусством, одновременно выходит за рамки искусства и является подлинной действительностью... "Роман одного романа" притворяется действительностью, отрекается от своего родства с произведением искусства, но на самом деле таковым является "(17,11).
Останні роки свого життя Томас Манн провів у вигнанні у Швейцарії, холодна війна, яка спалахнула в той час здавалась йому "боротьбою між грошима та фанатизмом." Письменник запропонував інтелігенції закінчувати життя самогубством, мабуть так їм вдасться налякати народ та вивести його зі стану ступору. У 1955 побив час самого Манна. Йому було вісімдесят років, він прожив довге життя, ніколи не відрізнявся гарним злоров'ям, мав великий успіх, та пережив страшні трагедії. Спадщина, яку він залишив велика, вона заполонила усю західну культуру, в найближчий час саме його книги будуть вважатися той самою гран'ю, яка поділяє дві форми створення літературного твору. Останній запис в його щоденнику: "Я предпочёл бы остаться в неведении и не знать, сколько ещё продлиться это существование..."
Висновки
Завданням цієї курсової роботи було визначення теми митця та мистецтва в романі Томаса Манна " Доктор Фаустус." Але розглядання цієї теми неможливе без згадування деяких фактів біографії письменника, політичної ситуації у Німеччині в той час та сімейного стану автора. Тому ми в найповнішій мірі спробували розкрити всі ці факти.
Томас Манн народився та жив у Німеччині, але коли до влади прийшли фашисти, за свої політичні погляди, був вимушений покинути країну. Манн відверто засуджував фашизм. Також він засуджував тих письменників, композиторів, поетів, митців, які залишились та творили в фашистській Німеччині. Він вважав, що в країні, де панує фашизм не може існувати мистецтво.
Між тим твори Манна в Німеччині залишалися популярними не зважаючи на те, що письменник залишив країну по політичним мотивам: його книги не були спалені на величезних полум'ях "Кришталевої ночі " так, як книги багатьох інших письменників у 1938 році. Тільки після критики власного сина Клауса, який видавав антифашистський журнал в еміграції, популярність Манна зменшиться. Але і після війни німці не матимуть бажання читати його книги, в той час коли він вже буде громадянином Сполучених Штатів Америки. Хоча саме він, одним з перших, зрозумів катастрофічну участь, яка була уготована Німеччині нацистами, він сказав про це всьому світу, випустивши своє відоме есе " Попередження Європі."
В романі чітко простежується доля фашистської Німеччини, маємо право стверджувати, що доля головного героя і є доля країни. Навіть кінець життя талановитого композитора співпадає з крахом Німеччини. Причому в трактуванні цього автор поєднує загальноєвропейське та специфічно німецьке, народжуване аномаліями німецької історії і " німецького духу." Важливо зазначити, що трагічна історія Леверкюна не була для Манна темою відстороненою, проблематика мистецтва, порушена в " Докторі Фаустусі,"
була близька авторові, вона була його внутрішньою проблематикою його світосприйняття і творчості. Так воно і є, бо Манн часто говорив про цей твір, що він є його сповіддю, а Леверкюн є його найулюбленішим героєм. Тобто, мистецька проблематика твору виходить за межі модернізму, вона близко стосується самого Манна, так само, як творчість багатьох великих і складних митців ХХ ст.
Леверкюн — композитор кризової епохи, наділений гострим і незалежним розумом. Тому на відміну від своїх сучасників він переймається свідомістю тотальної кризи сучасного світу, і в першу чергу кризи духовної культури, всієї системи її цінностей.