Його герой тут — молода людина, у кипінні пристрасті що прориває, як ріка, тіснини патріархально-родової громади і свій особистий шлях, який прокладається по життю.
Другий період утворять повести "Материнське поле" і "Прощай, Гульсари!". Письменником отут володіє дума про історію свого народу, подіях революції, колгоспного будівництва, війни. Герой отут — старець, мати, що сповідає перед смертю життя свою прямо природі: Толгонай — Землі, Танабай — коню Гульсари.
Третій же, нині триваючий період, почався з "Послу казки (Білий пароплав)". Тут ще: "Ранні журавлі", "Рудий пес, що біжить краєм моря", п'єса "Сходження на Фудзіяму", написана разом з Калтаєм Мухамеджановим. І, нарешті, роман "Буранний полустанок. (І довше століття триває день)". Тут письменник виходить до першооснов буття: особистість — перед судом совісті, людське суспільство і його діяльність за історію — перед обличчям першостихій природи. Художня думка Айтматова знаходить, з одного боку, тверду раціоналістичну міцність і строгість високого стилю, а з інший,— виходить до дитячо-первісного міфу, казці, притчі. І герой його отут розсунутий, виведений
до ворот буття: дитина і старець.
Особистість і Життя, Народ і Історія, Совість і Буття — от проблемні пари трьох зазначених ступіней сходження Айтматова до усе більш глибинних сутям. Відповідно, і жанр повести, постійний у письменника, змінюється усередині. Спочатку це — повість — новела, драматична розповідь з катастрофічним, як гроза, подією в центрі. Потім це — монолог-спогад, епос про колишній, як шекспирова історична хроніка. І, нарешті, роман — висока філософічна трагедія, художнє дослідження граничних можливостей людини.