Славетний казкар вважав себе щасливою людиною. Свою автобіографію, яку писав довго — з 1846 по 1869 р.— і назвав "Казка мого життя", починає такими словами; "Моє життя — прекрасна, розкішна казка. Якби тоді, коли я вступив у світ маленьким, бідним, самотнім хлопчиком, до мене з'явилась всемогутня чарівниця і сказала: "Обери собі мету І напрямок, а я буду тебе направляти і захищати!"— моя доля не могла б бути щасливішою, розумнішою і кращою".
Нечувана популярність, загальна пошана письменникові, пишні свята на його честь матеріальна забезпеченість, численні друзі, подорожі, а головне — змога займатися улюбленою справою, літературною творчістю,— все це давало Андерсену відчуття щастя, хоч він і багато страждав раніше, довгий час терпів приниження, образи, зневагу. З ним сталося те саме, що й з Героєм його казки "Гидке каченя". Колись гнане й зневажене усім світом, гидке каченя, вирісши, стало чудовим лебедем, краса якого всіх вражала. Лебідь став щасливим і забув про свої страждання в минулому.
Помер письменник 4 серпня 1875 р, Андерсен — автор відомих у свій час п'єс ліричних віршів, романів і нарисів про подорожі, але в світову літературу він увійшов як талановитий автор казок. Дивна особливість їх полягає насамперед у тому, що "в кожній дитячій казці є друга, яку у повній мірі можуть зрозуміти тільки дорослі" '. Андерсен знав це, і тому назву першої збірки "Казки, розказані дітям" він змінив у 1843 р. на "Нові казки". Коли письменникові за кілька місяців до смерті показали проект пам'ятника, де його було зображено серед дітей, Андерсен не ствердив його, сказавши, що свої казки він адресує дорослим у такій же мірі, як І дітям. Проект було перероблено. 1"
Казки Андерсена критика зустріла без особливого енту-. зіазму. Дехто шкодував, що письменник вдався до таких "дріб— ниць", відступив від серйозної літератури. Тупість і обмеженість дворянських критиків у тогочасній Данії, їх вороже ставлення до письменника з народу не дали їм змоги побачити, що Андерсен вийшов на новий шлях творчості, що своїми казкам" він вніс у літературу свіжин оригінальний струмінь.
А казки Г.-К. Андерсена справляли надзвичайно велике враження на читачів — дітей і дорослих.
У казках відбився світогляд Андерсена, його ставлення до людей, до життя. Він любив людей, добре знав життя народу.
його страждання і радості. З повагою і співчуттям розповідає він у своїх казках про життя бідняків, скромних трудівників, про їх дітей І показує водночас моральну вищість простих людей над багатіями і аристократами. З іронією, насмішкою змальовує він пихатих і дурних дворян, тупих, обмежених королів і придворних, ненаситних купців, багатіїв. Це зближує казки Андерсена з фольклором, з яким він був добре обізнаний ще з дитинства.
Однією з найбільш популярних казок Андерсена є казка "Нове вбрання короля" (1835). У цій казці письменник гостро, дотепно висміює правителів, державних діячів, яким приписують високі моральні якості, почуття людської гідності, а насправді вони духовно убогі. Вислів: "А король голий" — став крилатою фразою, якою народ викриває убогість думки людини, її фальшиву репутацію.
У казці висміяно підлабузництво, лицемірство, боязнь підлеглих сказати у вічі правду високопоставленим особам, тобто пороки, властиві класовому суспільству. Нікчемності, убогості правителів, лицемірству придворних протиставляються правдивість і сміливість народу.
Казка чітко побудована, сюжет її динамічний. Починається вона з яскравої характеристики короля, і нею письменник вмотивовує зав'язку — появу пройдисвітів та їх намір обдурити короля і всіх його підлеглих. Дія розвивається швидко. У кожному епізоді розкриваються характери дійових осіб. Уміло вдають, нібито вони старанно працюють, хитрі й зухвалі пройдисвіти: ЕОНИ сидять за порожніми верстатами і тчуть без пряжі, спалюють багато свічок, щоб всі думали, наче вони і вночі працюють; великими ножицями ріжуть повітря, ніби кроять тканину, шиють голками без ниток, щоб ніхто не побачив, що нитки не витрачаються.
Король і придворні теж удають, ніби вони захоплені красою тканини, якої не бачать. За допомогою внутрішніх монологів письменник показує різкий контраст між станом персонажів, їх думками та переживаннями і тим, що вони говорять. Розгублені і неприємно вражені, що не бачать нового вбрання, вони старанно приховують від інших свої справжні почуття й роздуми і вишуканими словами вихваляють тканину, її візерунки, фарби, удавано захоплюються її красою. Цим прийомом Андерсен влучно викриває лицемірство придворних і обмеженість короля. Ось до "майстрів" з цілим почтом з'явився король, щоб подивитися на матерію. Всі роблять вигляд, ніби милуються чудовою тканиною. Це ж саме робить і король, щоб приховати від інших, що він не достойний займати таку високу посаду.
Дія досягає свого найвищого розвитку у сцені святкового параду, коли король змушений був вийти на вулицю столиці у "новому вбранні", щоб показатися народу. Контраст між урочистістю церемонії і виглядом голого короля під розкішним балдахіном —прийом, за допомогою якого письменник створює комічний ефект, викриває й-засуджує короля і придворних, їх нікчемність і глупство.
Казка закінчується правдиво і мудро: істину — король голий — сказала невинна дитина, яка ще не навчилася лицемірити. Настає розв'язка: хоч король і зрозумів свою помилку, але продовжує поводитись так, нібито нічого й не сталося.
B iнших казках Андерсен також гостро картає і засуджує пороки верхівки тогочасного суспільства. У казці "С о л о в е й" (1843) висміяно неуцтво, тупість придворних імператора, відірвав їх від життя народу, невміння збагнути справжнє мистецтво, відрізнити його від фальшивого, підробленого. Ці тупі й обмежені придворні віддали перевагу механічній іграшці, штучному солов'єві, бо хоч він і співав лише одну мелодію, його можна було завести коли завгодно, він міг співати, не стомлюючись, по тридцять разів одне і те ж. Вони знехтували живого солов'я, його чарівну пісню І вигнали його з володінь імператора.
І так само принцеса із казки "Свинопас" відмовилася прийняти від принца в дарунок живого солов'я і прекрасну троянду, бо вони були не штучні, а справжні, їй більше сподобалися такі нікчемні іграшки, як, наприклад, музична горох-тушка, що награвала популярні польки й вальси, і чарівний горщик, який відкривав принцесі тайну, у кого що вариться на обід.
У казці "Принцеса на горошині" (183з) Андерсен висміяв аж занадто тендітну, зманіжену принцесу, яка відчула горошину, покладену на її ліжко під двадцять перин і матраців. За цю надмірну чутливість її було визнано в аристократичному світі справжньою принцесою.
У багатьох казках Андерсена висміяно обивателів, обмежених, тупих, чванливих, хоч цими рисами письменник часто наділяє не людей, а тварин або неживі предмети. Такими обивателями, чванливими і нерозумними, є, наприклад, кіт і курка у казці "Гидке каченя" (1843). Вони, як і качки, зневажають бідне каченя тільки за те, що воно не таке, як усі інші качки й каченята.
Iм не під силу збагнути трагедію "гидкого каченяти", зрозуміти його прагнення, його бажання стати кращим, жити у злагоді з усіма, чинити лише добро всім, хто його оточує. Вони просто вважають його божевільним.
Тобі нічого робити, тому у голову такі дурниці; неси яйця або воркочи,— і все минеться казала йому самовпевнено курка.
Зовсім інший тон у казках Андерсена, коли він розповідає про хороших людей, благородних, добрих і правдивих, про героїв, стійких у біді і мужніх, здатних бути самовідданими, вірними в дружбі.
Маленька дівчинка Герда мандрує по світу, зносить муки, долає великі труднощі, щоб дізнатись, куди зник її Друг — хлопчик Кай. Зрештою вона дізнається, що Кая забрала у своє крижане царство Снігова королева. Тільки велика любов дівчинки, її самовідданість і гарячі сльози допомогли знайти хлопчика — розтопити лід у його серці і повернути йому життя ("Снігова королева" — 1844).
Крихітна дівчина Дюймовочка і ластівка допомагають одне одному в біді, рятують у важку хвилину життя ("Дюймовочка").
Тварини і рослини, олюднені письменником, по-людському добрі, співчувають чужому горю, полегшують страждання інших.
Казки Андерсена вже давно перекладені на українську мову. У Києві вперше вийшла книжка під назвою "Казки Андерсена" у 1873 р. Цей переклад зроблено М. Старицьким. До казок додано біографію письменника і 11 малюнків, у збірці вміщено 24 казки. Того ж року всі ці казки були видані нарізно.
У 1906 р. в Києві (видання Б. Д. Грікченка) вийшли казки Андересна в перекладі Марії Загірньої (дружина Б. Грінченка). До цієї збірки ввійшло 16 казок ("Соловейко", "Мати", "Русалочка", "Ялинка", "Циганська голка", "Дівчинка з сірниками", "Нове королівське убрання" та ін.). Другим виданням вона вийшла у 1918р.
Після Жовтневої революції діти читають казки Андерсена в перекладах багатьох радянських письменників, зокрема з датської мови — О. Іваненко. Нове видання в її перекладі, з біографією Андерсена та з кольоровими малюнками Г. Григор'євої, вийшло в І964 р. у видавництві "Веселка".
Не можна не згадати і про роль Марка Вовчка у популяризації творів Андерсена. Вона переклала його казки на росiйську мову, І вони вийшли в світ.
Про велике виховне та естетичне значення казок Андерсена для багатьох поколінь дітей можна сказати словами М. Г. Чернишевського: "Поети розкривають людям благородні поняття про життя і благородні почуття; читаючи їх твори, ми привчаємося відвертатися від усього пошлого і поганого, розуміти чарівність всього доброго і прекрасного, любити все благородне; читаючи їх, ми самі стаємо кращими, добрішими, благороднішими".