Властивостями одного бога наділяються інші, і якості одного бога визначаються за допомогою якостей інших богів. Це ще один путь до створення образу єдиного всемогутнього божества чисто абстрактним способом.
Пам'ятки , здебільшого І тисячоліття до н.е., дають можливість реконструювати систему космогонічних міркувань аккадців. Мікрокосм являє собою віддзеркалення макрокосму — "низ" ( земля ) є ніби віддзеркаленням "верху" ( небеса ). Увесь всесвіт ніби плаває у світовому океані, земля уподібнюється до великого перевернутого круглого човна, а небо — до твердого куполу, що накриває світ. Увесь небесний простір ділиться на декілька частин: "верхнє небо Ану", "середнє небо", що належало ігітам, у центрі якого знаходиться лазурітова целла Мардука, та "нижнє небо" — із синьої яшми; над цими трьома небесами знаходяться ще чотири. Небо, як будівля, знаходиться на основі, яка прикріплюється до небесного океану кілками та, на зразок земного палацу, захищається від води валом. Найвища частина небосхилу має назву " середина небес". Зовнішня сторона куполу ( "внутрішність небес") випромінює світло; це той простір, де ховається місяць-Син під час своєї трьохденної відсутності і де сонце-Шамаш проводить ніч. На Сході знаходиться "гора Сходу", на заході —" гора Заходу", котрі замкнуті на замок. Кожен ранок Шамаш відкриває "гору Сходу", відправляється у подорож по небу, а ввечері через "гору Заходу" щезає у "внутрішностях небес". Зірки на небосхилі — це "образи " або "письмена", і за кожною з них закріплено певне тверде місце, щоб жодна "не збилася зі свого шляху".
Земній географії відповідає географія небесна. Прообрази усього сущого: країн, річок, міст, храмів — існують на небі у вигляді зірок, земні предмети є лише віддзеркаленням небесних, але обидві субстанції мають власні виміри. Так, небесний храм майже вдвічі більше земного. План Неневії від початку був накреслений на небесах та існував з давніх давен. В одному сузір'ї розташований небесний Тигр, а в другому — небесний Євфрат. Кожному місту відповідає певне сузір'я: Сіппару — сузір'я Рака, Вавилону, Ніппуру — інші, назви яких не мають відповідників серед сучасних. На країни поділені і сонце і місяць: на правій стороні місяця Аккад, на лівій —Елам, верхня частина — Амурру ( амореї ), нижня частина — країна Субарту.
Під небосхилом лежить ( як перевернутий човен ) " кі" — земля, котра також поділена на декілька ярусів. У верхній частині живуть люди , у середній частині знаходяться володіння бога Ейа, у нижній — володіння богів землі, ануннаків, та підземне царство. За іншими міркуваннями, семи небесам відповідають сім земель, але про їх чітке членування та розташування нічого невідомо.
Для того, щоб закріпити землю, її прив'язали до неба мотузками та закріпили кілками. Ці мотузки-дроти — Чумацький шлях. Верхня земля, як відомо, належить богу Енлілю. Його храм Екур ( "дім гори") та одна з центральних його частин — Дуранкі ( "зв'язок небес та землі") символізує будову світу.
Таким чином, в релігіозно— міфологічних міркуваннях народів Месопотамії накреслюється відома еволюція. Якщо шумерська релігіозно-міфологічна система може бути визначена як головна у першу чергу на общинних культах, то в аккадській системі простежується чітке устремління до монолатрії і до більш індивідуального спілкування з божеством. Від архаїчних уявлень намічається перехід до розвиненої релігіозно— міфологічної системи, а через неї — до сфери релігіозно-етичних переконань, у якій би зачатковому ступені вони не були виражені.
КОСМОГОНІЧНА ПОЕМА "ЕНУМА ЕЛІШ"
"Енума еліш" ( " Коли вгорі...") — космогонічна поема, одна з найвеличніших пам'яток шумерської літератури. Складається з семи клинописних табличок з текстом по 125-165 рядків кожна. Таблички були знайдені в бібліотеці ассирійського царя Ашшурбанапала. Поема датується ІІ тисячоліттям до нашої ери. Очевидно, вона являла собою богослужебний текст якогось Новорічного свята.
У порівнянні з шумерськими уявленнями про творення світу новим в космогонічній частині поеми є уявлення про послідовні покоління богів, серед яких кожне наступне перевершує попереднє, про теомахію — боротьбу старих та нових богів та уніфікування багатьох божественних образів творців в один.
Поема відводить головну роль у творенні світу Мардуку ( очевидно, від шумерського Амар — Уту(к), "теля Уту", інколи ім'я етимологізується як Мар-Дук, "син Дука" ), центральному божеству вавілонського пантеону, головному богу міста Вавилон. Мета створення поеми — обґрунтувати та утвердити право Мардука на панування над усіма древніми богами і над всесвітом, довести, що він —прямий та законний нащадок древніх могутніх сил, у тому числі й шумерських божеств. Тому Мардук отримує шумерську генеалогію і стає героєм — переможцем древніх космічних сил. Уже к кінцю ІІ тис. до н.е. він займає головне місце у вавилонському пантеоні, а в кінці старовавилонського періоду отримує загальне визнання і за межами Вавилону.
Але Мардук отримує владу не лише на ґрунті законної спадкоємності, але й по праву сильнішого, тому тема боротьби та насильного скинення древніх сил є основним мотивом поеми.
В ашшурській версії поеми кінця ІІ тис. до н.е. Мардука замінює Ашшур, головний бог міста Ашшур та центральне божество ассирійського пантеону. Це стало проявленням загальної тенденції до уніфікації та монотеїзму, точніше — монолатрії, що виражалася у прагненні виділити основного бога, що мало підґрунтя не тільки в ідеологічній, але й в суспільно-політичній ситуації І тисячоліття до н.е. Ряд космологічних мотивів поми "Енума еліш" дійшов до нас у грецьких переказах вавилонського жреця 4-3 тис. до н.е. Беросу, а також грецького письменника 6 в. н.е. Дамаскія.
Поема написана архаїзованою мовою, чітко витримана за розміром.
Таблиця І починається описом первинного хаосу, коли не існувало ще ні землі, ні неба, тільки прабатьки Апсу та Тіамат, які породжують молоде покоління богів ( Лахму, Лахаму, Аншар, Кішар). Та їх шум порушив спокій прародителів. Особливо роздратованим є Апсу, котрий разом зі своїм візиром Мумму вирушають до Тіамат та просять дозволу згубити неспокійних богів. Тіамат згоди не дає. Тоді Апсу та Мумму вирішують діяти самостійно. Але Ейа, син Ану, дізнається про їхні плани та випереджує ворогів. Він вбиває Апсу, заздалегідь усипивши його, а Мумму бере у полон. Над вбитим Апсу він споруджує собі будівлю, де народжується прекрасне божественне дитя, Мардук. Він перевершує всіх створених до нього богів, у тому числі й батька свого, Ейа.
Тим часом божества старшого покоління призивають Тіамат помститися за Апсу, і вона, розлютившись, починає готуватися до бою. Вона створює цілу армію драконів та чудовиськ, на чолі яких ставить бога Кінгу, потім робить його своїм чоловіком. Рада старших богів обирає його правителем, і Тіамат доручає йому таблиці судьб.
Далі, у Таблиці ІІ, розповідається про те , що премудрий Ейа, прочувши про приготування до битви, просить поради у Аншара. Той пропонує Ейа самому битися з Тіамат. Той, очевидно, відмовляється, і тоді Аншар згадує про молодого Мардука. Він погоджується битися з нею, якщо боги визнають його царем і дадуть йому право вирішувати долі.
Боги роздратовані, вони й чути не хочуть про вимоги Мардока. Одак, іншого вибору немає. Аншар скликає раду богів. Розкішний пир та велика кількість випитого вина сприяють тому, що богу все ж таки погоджуються дати Мардоку право верховенства над ними ( Таблиця ІІІ ). Мардок возсідає на троні, інші боги вихваляють його, але просять довести свою могутність. Зі слів Мардока щезає, а потім знов з'являється зірка, і вже ніхто не сумнівається в його величі.
У Таблиці ІV детально описується підготовка Мардука до бою з Тіамат. Він готує лук, стріли, булаву, сітку. Сім вітрів служать йому, а чотири урагани він запряг у колісницю та кинувся в бій, зажавши в руці траву заклинань.
Спочатку Мардук та Тіамат обмінялися взаємними обвинуваченнями, а потім починається битва. Він накидає на праматір сітку та запускає їй в черево буйний вихор, а потім пронизує її стрілою та вбиває. Винищує Мардук також і військо Тіамат, а Кінгу забирає в полон та відбирає в нього таблиці судьб.
Після загиблі Тіамат починається творення світу. Мардук розсікає її тіло навпіл: одну половину робить небом, а другу — землею. На небі він створює Ешарру — щось на зразок земного будинку Апсу — і поселяє там Ану, Ен-ліля та Ейа.
Таблиці V і VІ розповідають про створення небесних світил, визначенню порядку їх руху: дня і ночі, сезонів, років. Також Мардук вирішує створити людей , щоб ті допомагали богам та оброблювали землю. Рада богів вирішує вбити Кінгу та з його крові створити весь рід людський. За всі діяння Мардука боги вирішують збудувати йому "небесний" Вавилон з храмом Есагіл, щоб вшановувати його честь, а потім на небі встановлюють лук Мардука.
Поема закінчується гімном Мардуку як творцю Всесвіту, що і складає зміст Таблиці VІІ. В ній перераховуються всі його 50 імен, згідно з проявами його сили.
Таким чином, мета створення поеми полягала в тому, щоб пояснити та виправдати возвеличення майже невідомого до ХІХ — ХVІІІ віків до н.е. міста Вавилону та його місцевого божества — Мардука. Завдяки цьому стало можливим визначити приблизний час створення пам'ятки: поема була створена не раніше ХVІІІ в. До н.е. При цьому більшість дослідників, виходячи зі специфіки опису Мардука у поемі у порівнянні з його ж зображенням у надписах царя Хаммурапі ( 1792-1750 роки до н.е. ), а також на стилістичному та філологічному аналізі поеми, відносять її створення до кінця старовавилонського, або каситського, часу, скоріш за все до ХV — ХІV віків до н.е.
"Енума еліш" і стилем, і мовою, і призначенням своїм становить для нас яскравий та характерний приклад культового, храмового епосу: вона була частиною новорічного богослужіння. Характерним є і те, що таке ж значення мав епос і в Ассирії, тільки там вже наприкінці ІІ тис. до н.е. Мардука замінив Ашшур, центральне божество ассирійського пантеону.
ВИСНОВКИ
Отже, аккадська міфологія є міфологією народу, що мешкав на території між річками Тигр та Євфрат, яку ще називають Месопотамія або Дворіччя, з ХІV ст.