Реферат з світової літератури
ГРИБОЄДОВ Олександр Сергійович — життя та творчість
ГРИБОЄДОВ, Олександр Сергійович [4 (15).І. 1795 (по іншим даним — 1794), Москва — 30. І (11.11). 1829, Тегеран, похований у Тифлісі) — поет, драматург, дипломат.
У російську літературу ввійшов насамперед як автор комедії "Горе від розуму", хоча написав ще кілька п'єс, а також поем і віршів. Володів також даром музиканта: грав на фортепіано, органі, флейті, займався теорією музики, складав її (збереглися два вальси). Як музиканта його дуже цінив М. І. Глинка.
Народився в іменитій дворянській родині. Одержав блискучу освіту. Спочатку вдома: у нього були гарні домашні вчителі (бібліотекар Московського університету Петрозіліус, вихованець Геттингенського університету Б. І. Іон). Учився в Московському університетському шляхетному пансіоні, зі стін якого, у різний час вийшли багато хто в майбутньому знамениті поети і діячі культури: В. А. Жуковський, А. І. Тургенєв, В. Ф. Одоєвський і ін. У 1806-1812р. учився в Московському університеті, де закінчив словесний і юридичний факультети і займався на фізико-математичному. За цей час вивчив грецький і латинську мови, пізніше він навчиться перському, арабському і турецькій мовам, ще з дитинства він володів французьким, англійської, німецьким і італійським.
Найближчими друзями Г. по університеті були П. Я. Чаадаєв, Микита Мурах, Н. І. Тургенєв, дружба з який сприяла формуванню в Г. передового і незалежного світогляду. В університеті почали виявлятися і поетичні здібності Г.: своїм товаришам він читає вірші власного твору — сатири й епіграми, пише комічну п'єсу "Дмитро Дрянский", що пародіює трагедію В.А. Озерова "Дмитро Донський" і в дотепній формі зображає распрю між ученими Московського університету.
У 1812 р. Г. готується до здачі іспиту на ступінь доктора права, однак Вітчизняна війна, що почалася, з Наполеоном різко змінює його плани. Він надходить добровольцем в армію — корнетом у Московський гусарський полк. Безпосередньо у воєнних діях йому брати участь не довелося, але служба в армії дала йому новий запас вражень і, головне, допомогла ближче довідатися і полюбити російського солдата.
У 1816 р., після закінчення війни з Наполеоном, Г. іде у відставку. Поселяється в Петербурзі, надходить на службу в Колегію іноземних справ, де служать у цей час Пушкін, В. К. Кюхельбекер. Г. знайомиться з ними, а також і з іншими службовцями в Колегії, багато хто з яких — майбутні декабристи. З декабристами в Г. і тепер і пізніше — самі тісні відносини. Не можна сказати з упевненістю, чи був Г. формальним членом якого-небудь суспільства декабристів, але немає сумнівів, що його погляди на сучасне життя і суспільний пристрій близькі декабристським.
У Петербурзі Г, сходиться також із кружком, що об'єднав людей, причетних до театру. Очолює кружок драматург і театральний діяч А.А.Шаховської, до кружка належать письменники П.А.Катенін, Н.І.Хмельницький, актор І.І.Сосницький, трагічна акторка Катерина Семенова й ін.
У цей же час Г. співробітничає в журналах, пише п'єси. У журналі "Син батьківщини" публікує епіграму "Від Аполлона", у 1816 р. друкує статті "Про розбір вільного перекладу Бюргерової балади "Ленора", у якій захищає переклад П.А. Катеніна від критичних нападок Н. І. Гнєдича, що побачило у віршах Катеніна "образа слуху, смаку, розуму". Вставши на сторону Катеніна, Г. затверджує свої улюблені ідеї про необхідність природності і розкутості словесного вираження, про неприпустимість помилкової патетики і мовної манірності.
Ще в 1815 р. Г. пише комедію в одній дії у віршах "Молоді чоловіки", у 1817 р. бере участь (разом із Шаховським і Хмельницьким) у написанні комедії "Своя родина, чи Замужня наречена". У тому ж році разом з Катениним пише комедію в прозі "Студент". Вона має особливий інтерес, тому що деякі її персонажі (напр., петербурзький пан Звездов) нагадують майбутніх героїв "Горя від розуму". Узагалі всі петербурзькі комедії Г. були свого роду заготівлею, творчою лабораторією: і по мові, і персонажами, і побутовими картинами вони підготовляли головний добуток Г.
У 1818 р. Г. призначають секретарем російської дипломатичної місії в Персії. Призначення це, зовні почесне, було для Г. свого роду посиланням за участь як секунданта А.П. Завадовського в його дуелі з В.А. Шереметєвим, що закінчився загибеллю останнього. По шляху на Схід Г. заїхав у Москву. Своїми гіркими і безвідрадними враженнями він поділяється зі своїм другом С.Н.Бегичевим: "У Москві усі не по мені. Ледарство, розкіш, не сполучені ні з найменшим почуттям до чого-небудь гарному..." (Твір — М., 1953. — С. 480). Настрій Г. те саме що настрої його майбутнього героя Чацького.
Виявившись у Персії крім бажання, Г., однак, і тут виявляє свої неабиякі здібності, цього разу як дипломата. Він домагається звільнення з полону і повернення на батьківщину 150 російських солдатів. У серпні 1819 р. у своєму шляховому щоденнику Г. записує: "Турботи за полонених. Сказ і сум... Голову мою покладу за нещасливих співвітчизників..." (Твір.— М., 1953.— С. 422). Усі справи свої Г. робить з великим умінням і пристрастю.
У 1822 р. Г. переводять по службі в Тифліс, де він виконує посаду секретаря по дипломатичній частині при головнокомандуючому Грузії генералі А.П. Єрмолове. Ермолов користався великою популярністю в декабристських колах, притім серед його наближених минулого і прямі декабристи, і люди, їм співчуваючі. Г. попадає в близьку для себе політичне середовище, що сприяє росту його творчої активності. У Тифлісі Г. працює над першими двома актами "Горя від розуму". Однак робота над комедією жадає від його більше часу, більше самоти, більшої волі від службових турбот. Г. просить в Єрмолова тривалу відпустку й одержує її. Відпустка — із середини 1823 р. до 1825 р.— Г. проводить спочатку в Тульській губернії, у маєтку Бегичева, а потім у Москві і Петербурзі.
У маєтку Бегичева, у селі Дмитровському, улітку 1823 р. Г. пише останні два акти комедії. Бегичев так згадував про це: "Вставав він у цей час майже із сонцем; був до нас до обіду і рідко залишався з нами довго після обіду, але майже завжди незабаром ішов і приходив до чаю, проводив з нами вечір і читав написані ним сцени. Ми завжди з нетерпінням очікували цього часу" (А.С.Грибоєдов у спогадах сучасників.-М., 1980.— С. 28).
З маєтку Бегичева Г. їде в Москву. Своїм літературним друзям він читає уривки з "Горе від розуму". Разом з П.А.В'яземськ пише водевіль "Хто брат, хто сестра, або Обман за обманом" (музику до водевілю написав композитор А.Н.Верстовський). В альманасі В.Кюхельбекера і В.Ф.Одоєвського "Мнемозина" друкує своє програмне (у дусі декабристської поезії) вірш "Давид".
У червні 1824 р. Г. переїжджає в Петербург, де стає завсідником на "російських сніданках" у Рилеєва, Співробітничає в його й А.А Бестужева альманасі "Полярна зірка": друкує там "Уривок з Ґете" (вільний переклад з гетевського "Фауста").
Наприкінці 1825 р. Г. повертається на Кавказ. Тут його і застають грудневі події. Близькість Г. до декабристів не залишилася таємницею для уряду: у канцелярію Єрмолова приходить розпорядження про арешт Г. і доставці його і Петербург. Єрмолов попереджає Г. про майбутній арешті, і Г. устигає знищити компрометуючі його папери і листи.
У Петербурзі протягом чотирьох місяців він знаходиться на гауптвахті Головного штабу під наслідком. У допитних аркушах він заперечує свою приналежність до якому-небудь з таємних суспільств. Його показання підтверджують декабристи Рилеєв, А.Бестужев і ін. Влади знімають з Г. обвинувачення і звільняють з-під арешту. Удалому завершенню справи чимало сприяли як спокійна мужність і самовладання Г., так і клопотання за нього перед царем генерала Єрмолова.
У вересні 1826 р. Г. повертається на Кавказ. У цей час між Росією і Персією йде війна, і дипломатична діяльність Г. одержує усе більш широкий розмах. І не тільки дипломатична. Г. бере активну участь у рішенні важливих питань цивільного керування на Кавказу. У 1828 р. закінчується війна з Персією, дипломатичним завершенням її з'явився Туркманчайський мирний договір. Договір був вигідний для Росії, і велика частка заслуги в цьому належала Г.
Цар зовні оцінив заслугу Г., нагородив його, призначив повноважним міністром у Персію. Але Г. не віддавався ілюзіям: він ясно розумів щиру ціну царської нагороди і відмінності. Його листа до друзів виконані похмурих передчуттів: призначення послом у Персію він розглядає як "політичне посилання", як "чашу страждань", що йому має бути випити. Більше усього він бажає для себе волі і творчості, замість цього йому мають бути важкі іспити, неминучі небезпеки.
По шляху в Персію Г. затримується на якийсь час у Тифлісі. Тут, у серпні 1828 р., він жениться на Ніні Чавчавадзе — дочки його друга, відомого грузинського поета Олександра Чавчавадзе. Але, тільки що повінчавши, Г. повинний розлучитися з молодою дружиною: справи вимагають, щоб він негайно відправився в Персію.
У Персії як посла він устигає зробити багато корисного, діє з властивої йому енергією і наполегливістю. Це не улаштовує ворогів Росії і ворогів Г.— проти нього готується змова. 30 січня 1829 р. юрба фанатиків-персів робить напад на російське посольство й учиняє розгром. Серед убитих і роздертих натовпом — Олександр Сергійович Грибоєдов.
Г. поховали в Тифлісі, у верхній частині міста, на горі св. Давида. На його могильному пам'ятнику напис — слова дружини, Ніни Грибоєдової, що залишилася до кінця життя вірної йому: "Розум і справи твої безсмертні в пам'яті росіянки, але для чого пережила тебе любов моя?"
Головна справа життя Г., комедію "Горе від розуму", А.А.Блок назвав "геніальною російською драмою" (Блок А. Збірка творів: У 8 т.— М,.; Л., 1962.— Т. 5.— С. 168). Немає точних даних про час виникнення задуму комедії. За словами С. Бегичева, вона задумана в 1816 р.; існують, однак, припущення, що перші думки про комедію з'явилися в Г. ще раніш.
Закінчивши писання комедії в 1824 р., Г. приклав чимало старань, щоб її надрукувати, але йому це не удалося. Не удалося також одержати дозвіл для постановки "Горе від розуму" на сцені: цензура порахувала комедію Г.