Розкажіть трішечки про себе
Таке розлоге питання завжди заганяє мене в глухий кут, бо намагаєшся охарактеризувати все коротко, кількома словами, а так не виходить. Мені 32 роки, народилася в Броварах, виросла в Києві. Їздила по обміну в США, де вчилася в американській школі, потім в Авіаційному в Києві на туризмі, а тоді в аспірантурі в Національній академії керівних кадрів культури й мистецтв. Пішла в аспірантуру уже з готовою темою — на той час я займалася реконструкцією танцю й всього, що з тим пов’язано.
У 2010 році ми з подругами заснували свій колектив — Театр історичного танцю "Алентрада", що вибудував вектор моєї діяльності на наступні 7 років. Зрештою, дисертацію про святкову культура на теренах України 16-17 ст. я написала, та не захистила з дуже смішних причин, а напрацьовані матеріали вирішила використовувати в книгах. Була можливість знову взятися за наукову роботу й довести до кінця (бо ж 4 роки роботи над нею), але за все літо я так і не змогла подужати відкрити текст дисертації, аж до фізичного болю, тому я вирішила, що краще вже писатиму науково-обґрунтовану, чи принаймні inspired by, художню літературу. Кілька років тому я вийшла заміж за грека й переїхала до Афін.
А коли ви зрозуміли, що хочете писати, хочете стати письменницею? Був якийсь такий момент, що ви зрозуміли: ось воно?
Одразу, як навчилася писати, чи й раніше. Тоді я хотіла бути поеткою чи співачкою. Замість того стала письменницею й частково танцюристкою, але здається, що мрії мого дитинства здійснилися. Смішно, що я так боялася поставити крапку не там, що в перших своїх оповідках ставила крапку після кожного слова й кожне нове писала з великої літери. Придумувала собі світи, героїв, завжди могла сама гратися з ляльками чи просто в дворі у бабусі — у мене були уявні персонажі зі своїми іменами, розпорядками дня, продуманими до деталей меблями і т.д.
А що вас надихає на написання нових книг? Чи бувають такі моменти, що хочеться все покинути і займатися суто танцями?
Поштовхом може бути якась унікальна історична подія, випадковий факт, прочитаний в статті, або людина, яку я побачила на вулиці. Я зараз багато працюю з підлітками, хочеться писати для них і про них. Бачу, які вони невпевнені в собі, закриті, і це теж перетворюється на ідею.
Тут з вами важко не погодитися. Мені здається, що в свій час ми такими не були. Але, як каже мій тато, раніше і трава була зеленіша)
Зараз працюю над книжкою, для якої для головних героїв взяла типажі конкретних людей, які мене дратували. Щоб були інакші за мої попередні. Але все одно з перших сторінок я їх уже полюбила. Про танці – навпаки. У мене була криза з кількома моїми колективами. Важко було по переїзді до Греції, я ж повністю змінила життя і мені хотілося робити щось, що залежить тільки від мене. Проаналізувавши, що я вмію, я вирішила писати. Я писала й до того, але то могла бути одна книга за 3-5 років. А з того моменту, коли я вирішила, що писатиму професійно — мається на увазі написання книги, як основна зайнятість протягом дня — минуло півтора роки до здобуття другої премії за романи в Коронації слова. В дитинстві я дуже багато читала, це наша сімейна традиція, великі бібліотеки були й в дома, і у обох бабусь. В основному це перекладна література — пригодницькі романи на кшталт О. Дюма, Джека Лондона, світової класики. Коли в підлітковому віці мені подарували серію юнацьких детективів Катерини Вільмонт — це було відкриття. Виявляється, можна писати простою мовою, вживати сленг, говорити про сучасне життя. Певно ці дві тенденції я намагаюся враховувати зараз. Я люблю писати в історичному контексті, але намагаюся зробити це просто.
Читаєте щось зараз? Хтось із сучасних письменників подобається?
Довгий час майже не читала художньої літератури, здебільшого наукову й публіцистику. Зараз вирішила читати багато, фіксувати прочитане. Виходить, що читаю паралельно кілька книг — якась в аудіо форматі, якась у електронному, якась у паперовому. Щойно прослухала "Фелікс Австрія" Софії Андрухович у аудіо форматі (прекрасна озвучка!), бо хотілося перед прем’єрою фільму почитати текст. Паралельно читаю "Чорного ворона" В. Шкляра та "Локсандру" грецької письменниці Марії Йорданіду в англійському перекладі. На черзі "Лазарус" Світлани Тараторіної та "Бедный маленький мир" київської письменниці Марини Козлової. З найближчого мені по духу — прочитала "Шістку воронів" Лі Бардуго. Це моя література, дуже імпонує, це улюблене наразі.
Плани у вас скажу я вам...))
Як все встигнути?:)
Та ото ж))) Якось змінилося ваше життя після видання першої книги? Чи впливає той факт, що ви письменниця на стосунки з рідними, друзями?
Я відчуваю, що сім’я мною пишається, підтримує мене, це найголовніше. Звичайно, коли чоловік хоче поспілкуватися, а ти можеш говорити з ним лише про своїх персонажів, які ніяк не йдуть тобі з голови, це трохи важко. Але він сам митець, тому дуже допомагає структурувати мене часом. Шкода, що його рівень української поки не дозволяє прочитати мої книги))
А є якась найулюбленіша книга написана вами? Я ось прочитав усі, але вибрати важко) Більше схиляюсь до "Дарованої весни…")
Так, "Даровану весну…" дуже люблю. Вона була таким етапом росту, і таким засобом боротьби з внутрішніми демонами. Я після неї ще 4 рукописи написала, це був дуже продуктивний час. Найбільш вистраждана моя книга. Коли я дописала її, то іще годину проридала. Це книга про обдаровану дівчинку, що займалася астрологією. Вона має вийти в "Клубі сімейного дозвілля" восени, поки я навіть не знаю, чи залишать вони робочу назву. Але "вистраждана" — це не тому, що її важко було писати, а тому, що для мене вона вийшла дуже глибокою.
Це відчувається в тексті. Герої ваших книг: хто вони для вас?
Вони живуть собі у власному світі, іноді роблять не залежні від мене вчинки, потрапляють у халепи, вони всі кохані мною, але їм належить лишатися на сторінках книжок. Хоча, звісно, я завжди рада обговорити персонажів із читачами.
Як вважаєте, які мінуси і плюси письменницької діяльності?
Плюси — ти незалежна. Звісно, коли починаєш відповідати на редакторські правки, то знову почуваєш себе студенткою, що намагається здати курсову, але я себе від того відучую. Принаймні, намагаюся. Ти можеш реалізувати власні ідеї й фантазувати, скільки завгодно. А це я люблю. Ще я люблю надихати людей, тому для мене важливо, щоб після прочитання книжок, хотілося щось змінювати на краще. Звісно, література є таким значним емоційним важелем, аби тільки читали. І ще мистецтво, принаймні я так вирішила для себе, має бути позитивним. Нести добрий меседж, спонукати до творчості, а не навпаки. Терпіти не можу депресивні твори. Із мінусів — це багаааато часу, це велика праця й, особливо на початку, коли пишеш у шухляду, це такий підвішений стан. Ти не знаєш, чи ти просто марнуєш свій час, чи пишеш бестселер. Але я собі казала, що я пишу для себе, бо хочу. А ще — писала для своєї подруги.
Власний редактор і критик? Взагалі як ставитесь до критики?
Це класний стимул — я кидала їй по розділу, як закінчувала, і мене мотивувала її реакція, прохання швидше закінчити. Тому — моя однокласниця й кума Оля Махова — моя найперша читачка. Вона швидше моторчик, людина, якій все написане подобається. Ми з нею обговорюємо персонажів, як живих. Кажуть, дуже важливо мати на першій чернетці людину, яка тебе просто прийматиме, як є й казатиме — пиши ще. Бо на цьому етапі критика може демотивувати. А я вже давно збагнула, що всім не догодиш. Але конструктивну критику я люблю, і зазвичай поділяю думку, враховую зауваження.
Якими якостями, на вашу думку, має володіти письменник?
Має бути певний життєвий досвід, а також здатність будувати логічні зв’язки, емпатія — тоді можна вдало передавати почуття. Звісно, уява, уважність до деталей у житті (тоді їх можна передати на письмі). А також посидючістю, тому що можна мати тисячу ідей, але треба зрештою сісти й структурувати їх, викласти на папері.
А як проводите своє дозвілля? Коли не пишете)
Якщо я ставлю собі дедлайни по написанню, то в мене нема вільного часу. Буває, що я засинаю з думкою про наступний розділ і прокидаюся з нею. Ну й звичайно, окрім письменництва маю ще інші роботи, які оплачуються, наприклад, роботу по дому.
То так і з ніг впасти можна)))
Коли в мене був марафон написання книги за місяць (я дуже хотіла встигнути до "Коронації слова"), то відклала всі свої роботи (мала на той час велике замовлення по перекладу та замовлення на екскурсії), і майже нікуди не виходила з дому. Але це справді було важко, хоча оцей стан концентрації на роботі був чудовим. І зрештою, він приніс свої результати. Зараз намагаюся такі марафони не влаштовувати. Наразі я працюю в молодіжному центрі в Афінах, займаюся європейськими проектами — пишу грантові заявки та координую міжнародні обміни. Це відволікає від письменництва, але я намагаюся комбінувати.
Вдається?
Поки так, але відчуваю, що ідей наразі більше, ніж часу та сил на їх реалізацію. Люблю писати в літаках, до речі, це концентрує увагу. Можу писати в автобусі, наприклад. Це гарна звичка — писати скрізь. Я дуже люблю походи в гори (благо, навколо Афін їх повно). Теж фільтрує думки. Вибираємося з чоловіком у кіно чи на прогулянку, тоді він стає моєю жертвою, я розказую йому нові ідеї, і він намагається в них не заплутатися
А як відбувається процес написання книги? Відразу занотовуєте все на ПК чи є якийсь магічний блокнотик?
По-різному. Є блокнотики, у яких я намагаюся малювати схемки, щоб не заплутатися, описувати персонажів, щоб не міняти їм по кілька разів колір очей (автори часто цим страждають, забуваючи всілякі маленькі деталі), але в процесі написання я рідко до таких записів звертаюся. Якщо приходять в голову діалоги, то важливо їх зразу записувати, бо тоді вони найщиріші, а так — користуюся гуглдоками, пишу на телефоні чи ПК. Раніше писала уривками, різні частини книги, зараз здебільшого лінійно, хоча, коли вже структурується історія, намагаюся записувати шматки з майбутніх розділів.
Що відчували коли потрапили до списку переможців Коронації слова?
Я дуже чекала результатів і вже з початку травня була, мов на голках. Коли мені надіслали запрошення на церемонію, я ще не знала, чи це просто відзнака, чи диплом лауреата (це стало відомо лише в день нагородження), але для мене вже цей факт відзначення важив дуже багато. Здається, я сповзла на підлогу й розплакалася від щастя. Я мала якусь підсвідому впевненість, що цього року вийде, тому я повірила )) Зате йдучи на саму церемонію не знала, що отримаю, тому це було дуже цікаво й хвилююче. Смішно, що лист з "Коронації слова" прийшов десь о 12:00, а перед тим, о 10:00, скажімо, прийшов лист із іншого конкурсу — історичних оповідань ProМинуле. І там я теж зрештою посіла 2 місце. Тому це моє магічне число цього сезону.
А от щоб ви побажали молодим авторам початківцям, які тільки розпочали писати?
Побажала би не здаватися, писати. Не поспішати публікуватися й не переживати, що пишемо в шухляду, тому що з кожним новим твором ваша майстерність буде відточуватися. І звісно — бути уважним, спостерігати за життям, набувати досвіду, слухати людей.
Про що мрієте у житті?
Глобально — мати гармонійне, збалансоване життя, щоб сім'ї, самореалізація, комфорт, дозвілля — усе було збалансовано. Звичайно ж, як у Ліни Костенко: "Зробити щось, лишити по собі..."
Дай, Боже щоб все збулося.
Для мене важливо надихати людей. Знаєте, є така вправа — охарактеризувати себе одним дієсловом. То для мене це "надихати". Я підживлююсь від цього процесу, результату. Це може бути реалізовано в моїй громадській діяльності чи письменницькій. Багато є способів.
Автор інтерв'ю: Микола Курка. Публікується за дозволом автора.