Вірша про Кирика

Народні казки

ВІРША ПРО КИРИКА

Що ся стало на Волині в Овруцькім повіті?
Таке чудо, якого ще не було на світі.
Слухайте, люди уважні! Хоч мова не гладка,
Але очевиста правда, як вивинув з платка.
В однім селі между бором — там же тече річка, —
Хрест зелений і святого Івана капличка.
Дворець красний, в нім розкішне дідича
мешкання,
Маючого над мужиками правеє владання.
В тім селі стоїть і церков благочестивая,
Там священик бородатий, попадя гладкая.
В тім же селі був мужик бідний, Кирик звався,
Робив щиро, та нігди добра не діждався.
Мав він жінку пузатую і дитя малеє,
Но в бідноті і недузі ще було слабеє.
Серед літа, в час гарячий, пан зайняв на жнива.
Нещасному Кирикові померла дитина
В таку пору, що немає ні грошей, ні хліба.
Він упав на коліна, став голосити —
Треба домовинки і похоронити.
Пішов Кирик до сусіди помочі шукати,
Але в цілім селі ніхто не хтів послухати.
Кирик сльозно заплакався, сплеснувши руками:
Дізнався він, яка любов межи сусідами.
Пішов іще до попа, упав на коліна:
"Помилуй мя, о чесний отче! Померла дитина
В такий час, що нема ні грошей, ні хліба,
А нещасному чоловікові велика загиба.
Змилуйтеся! Учиніте, зараз дитину схороніте,
Заплату, яка слідує, до осені пождіте!"
Піп струсив на Кирика бородою:
"Що ти баєш, сучий сину! Я ж тобі слугою?!
Коли не маєш чим платити,
Дивіться також
То ти мені можеш кілька днів косити,
Твоя жінка може піти на лан жати люб в'язати. ,
Чи ж я маю твої плати до осені ждати?"
Рече до нього Кирик: "Не можу, чесний отче, бо
час не до того:
Я сам вдома, єдинак не маю нікого,
Треба панщину відбути, як в панські власті,
Собі треба так же дбати, аби марно зовсім
не пропасти".
Скочив піп, пхнувши ногою:
"Я не можу згодитися з тобою!"
Піп поміркував губою,
Вдарив в шию кулаком: "Не говори довго зі мною!
Не маєш чим заплатити і не хочеш робити?
А я ж тобі чорта дарма буду хоронити?!
Ти машельник, плут, бродяга, гультяй і п'яниця.
Твоя жінка — ледащиця, б...дь, слободильниця
І лежуха. Для того у вас нічого нема і не буде.
Щоб такії випропадали лукавії люди!"
Нарешті піп пхнув Кирика в шию і у спину:
"Пашов вон ти, негідний! Ти, проклятий сину!"
Кирик на нещасну долю нарікає,
Ходить, блудить, сльози проливає.
Пішов з плачем до дідича. Аж дідич його вздрів,
Питається: "Чого зажурився?
Для якої речі?" Кирик свою причину сказав.
Дідич над ним ужалився, таку раду дав:
"Коли не знають тебе люди, піп не хоче знати,
Сміло можеш сам своє дитя поховати".
Той прийшов додому. Що з біди робити?
Бере рискаль і лопату, іде на могилки та й зачав
значити.
Аж приходить к ньому старець — борода сивая,
йоломок ясненький, одежа красная.
"Помогай біг, чоловіче! Що хочеш діяти?"
загрузка...
Рече старик до Кирика: "Чи не думаєш ямки
копати?
Стій, небоже, тут твердо буде,
Нехай в тім місці копають кріпші люди.
Отут, в сій долинці, починай копати, тут м'якше
копати.
Будеш мене благодарити а довго мене пам'ятати".
Пішов старий. Кирик хутенько до копання взявся,
Аж, недовго копаючи, до котелця з грішми
дібрався.
Витягає наверх, що має сили,
Відкрив, глядить, аж там самі карбованці білі!
Тягне, що має моці, зніс руки, вліпив в небо очі,
Кінчив ямку, потім побіг додому охоче.
Свої гроші в комору впровадив.
Жінці гучний обід розпочавши,
Взяв в аренді спуст горілки, сам напився,
По великих трудах кріпко покріпився.
Хліба, м'яса, пива, меду придбав додому,
Є що їсти-пити, аби було кому!
Жінка цілу ніч не спала: то пекла, то варила,
Всіх сусід завидливих здивила.
Кирик схопився раненько, тоже мало спавши,
Побіг сейчас до попа, в карман гроші взявши.
Зайшов з добрим резоном, став сміло питати:
"Чи мно треба, отче чесний, на молебень дати?
А до того я би-м хотів з паламарем, з хрестом, зо
всім братством моє дитя поховати".
Пін дивиться на Кирика і рече до нього; "Чи ти
впився,
Чи з великої мудрості скрутився?
А коли ти не жартуєш, но хочеш так, як багаті
люди,
Красно хоронити, поминки справляти,
Дай п'ятнадцять карбованців, то все буде,
З твоїм удовольствієм — хорошенько буде!"
Кирик не довго спирався, з кармана дістав,
з нахальством на столі поклав,
Піп задивувався, ще до Кирика пожартував.
Тож — годити.
Дав три карбованці, сейчас зачали на "братство"
дзвонити,
Много людей із лану зачало ся сходити,
Із хорошим благочестієм Кирикові дитя схоронив.
Кирик всіх ідущих із цвинтаря до себе запросив.
Кирик, всіх сердечне участувавши приходних,
на інших моргає
І тим щедру милостиню дає.
А на обід запросив попа з попадею,
Дяків, братчиків, сусід з цілою ріднею.
їдять, п'ють, а нишком позирають,
Одні бають, другі шепчуть, а треті моргають.
Ніхто так, як піп завидливий, оком пожирає
І думку думає:
"Що такого? Вчера-сь Кирик на колінах лазив,
Молив, просив, та нікого слізьми не поразив,
Тепер сипле гроші, багато частує,
Невже ж то його дідич так усердствує?
Сумліваюсь, яка то причина —
Він ся десь покрав або кого розбив. Треба його
добре взяти, поганського сина!"
Гості уже, звичайно, наїлись, напились.
Розійшлись до своїх домів, бесіду скінчили.
То ті, що в Кирика гарно їли-пили,
Зійшовшися на улицю, громко говорили!
"Казали, що Кирик куска хліба не має,
Що він, як собака, із голоду здихає,
А сьогодні — як зверх на столі все стало!
Як в якого багатиря, подостатком стало".
Піп зайшов додому, став кріпко думати,
Яким би способом Кирика спитати:
"Хто то так вспомагає? Де він так набрався,
Що всіх людей задивив, багатим стався?"
А не може жадним способом теє пізнати!
Пішов до свої попаді, зачав ся питати,
Попадя прийшла з обіду, лягла, простяглася,
А по животі погладилася, почухалася,
Сюди-туди хутко схопилася:
"Пристань — рече — мій сивий голубче!
В Кирика наїлися, якби в якого багатиря —
і не виділа лучче". —
"Супруго моя, супруго! Добре ми з тобою жити!
Яким, яким би способом Кирика за гроші спитати,
Де він того набрав?
Вірно, то його так дідич одарував?!" —
"Мій сивий голубе, пристань на моє осудженіє:
Нехай Кирик прийде до сповіді в воскресеніє.
А єжелі всього не скаже, то доти йому причастя
Не обіцяй дати, хоць би мав пропасти, поки
за гроші не признається!" —
"Супруго моя, супруго моя, супруго! Добре ми
з тобою живем, але далеко ми до воскресенія
ждати,
Мусить він десь гроші потеряти.
Треба тепер же до сповіді примушати".
Але піп втішився, в долоні поплескав,
Почухався по голові, бороду погласкав.
Скоро субота наступає, піп дяка до Кирика посилає.
Кирик змушений, в воскресенье сповідь відправляє.
В церков входить,
А своїм звичаєм сповідь говорить.
Піп ся за гроші питає: "Може, ти де ся прокрав?
А може, кого забив?"
Мусив Кирик на сповіді ся признати,
Як найшов котельця з рублями і яким случаєм,
і добрі гроші далися взяти.
Піп покрутив головою, поцмакав губами:
"Ти й не годний! Ти знайшов котелець з рублями,
Повинен-єсь зараз прийти просити:
Гроші, може, були закляті, тра їх було посвятити,
поблагословити,
Посвятивши, половину на церковцю дати!
А ти сам п'янствуєш, обіди справляєш, якби який
багатир!
Так робивши, то не знаю, чи благо будет їх
уживати
А теж барзій оглядись: ти всіх людей частуєш,
кормиш і гуляєш,
Так робивши, хутко свою душу потеряєш.
А лучче старайся, мій голубче, душі спасенія!"
Поругався піп Кирика, ледве дав му причасть і
розгрішеніе,
А сам пішов додому і став кріпко думати,
Яким би способом гроші відібрати.
І, не мігши жадним способом видумати,
Пішов до попаді, став казати:
"Супруго моя, супруго! Добре ми з тобою!
Вже знаю, де в Кирика гроші взялися.
Але яким би способом в нього їх відібрати?"
Попадя ся усміхнула, не довго думала,
Завидливому попові латвий спосіб дала:
"Аж у нас — рече — на горі шкура воловая,
Чорна, з хвостом і рогами, але же сухая —
Треба її розмочити. Вночі напнем,
Підемо до Кирика — настрашим і карбованці
хапнем".
Хвацький піп іскочив на гору по шкуру, намочив
водою;
Як прийшла ніч, зачалися в хаті з попадею:
Положив шкуру на столі, кріпко витягає.
Хвацькая попадя попа в шкуру одягнула,
Одягнувши, як рясою,-дратви і шила!
Зовсім попа з головою пристойно обшила,
Знала, як понатягати на руки і на ноги,
На голову наставила шкараднії роги.
Як піп зайшов до Кирика, став двері ламати,
Одмінним голосом став муркотати.
Кирик, теє почувши, взглянув в вікно, сполохався,
Бачить чорта з рогами, з страхом запитався:
"А чого ти хочеш, чорте?" Він до вікна пустився
І рогами просто на Кирика наставився,
Потім крикнув дивним голосом: "Як ти смів
забрати
Мої гроші з котельцем, на могилках взяти?
Оддай сейчас, бо я тебе в пазури поймаю,
Вкину в огонь невгасимий, голову зірвавши".
Кирик, ледве жив, взяв котельце, за поріг висунув,
Запер двері, ще й хутенько засувку засунув.
Ввійшов до хати, сів, на головку руки заложивши,
Бо собі ніц не надібравши, як тішився!
Так знов смутний — грошиків позбувся.
Піп лукавий не хтів довго над грішми думати:
Вхопивши вобіруч за котельце, поніс просто
до хати.
Цікавая попадя цілу ніч не спала,
Вікном виглядала:
"О, бачиш, сивий голубе любезний, як-єсь ся
надовго бавив!
Як хутко-сь ся справив!
Але ж покажи, чи много?" Піп хотів віддати,
Але руки від котельця не хотять відстати.
Піп, з радості в таку тугу впавши,
Плаче слізно, такої кари дізнавши.
Розкішная попадя хтіла гроші руками вибрати,
Але штука не вдалася, бо всі карбованці вкупу
зліпилися,
Ані могла грошей взяти, ані рук відчепити;
Хтіла з попа шкуру зняти — не могла злупити.
О, чудо над чудами! Бо шкура до попа тіла
Приросла, пристала, якби прикипіла.
Плаче піп, голосить, тримає руками:
"Ах ви, гроші проклятії, пропав же я з вами!"
Цілу ніч піп над грошима сидить, нарікає,
Скоро день — до Кирика жінку посилає.
Попадя завилася, до Кирика входить,
Всю гісторію чудесну перед ним розводить.
Рече, що піп сміявся, хтів пожартувати,
Здумав шутку — в добрий спосіб гроші відібрати.
Нап'явши шкуру, штука удалася,
Але на якусь нещасну годину до рук вчепилася.
"Одягнися, прошу, зо мною до хати,
Твої гроші дадуться тобі взяти".
Кирик слухав пильно, врешті догадався:
"Недурно піп на сповіді питався!"
Прийшов до попа. Піп, спустивши очі:
"Я то — рече — ходив страшити тебе опівночі.
Возьми собі карбованці, занеси додому,
Но, прошу тебе, мій любезний, не скажи нікому" —
"Не скажу,
Но піду-то дідичеві розкажу".
Кирик не хтів гроші з котельцем брати,
Пішов перше до двора — дідичеві казати.
Розказавши всю причину, дідич удивився,
А прийшовши — перестрашився.
Бачить, що чорний, чорний, мерзкий і рогатий —
Сотника і всю громаду казав закликати.
Прийшли люди і братчики, аж ся застрашили,
Що з попа зробився дідько уроджений.
Казав дідич которим найкріпшим за котелець
рвати —
Жадному не хотів відстати.
На самім остатку казав при громаді Кирикові
брати.
Кирик іно доторкнувся — котелець відстав.
Піп аж зубами скрегтав, як котелець взяв.
Дідич ужалувався, яким би случаем з попа шкуру
здійняти.
І всякими способами стали пробувати.
Але ж бо кров жива виступає,
Піп з болю кричить, аж мертвим стає,
Всі переконались, видять, що не жарти.
Питається громади:
"Чи желаете собі такого попа?"
Рече громада до нього: "Як ми собі можем желати
такого попа?
Як він прийде до церкви — що має которий богу
молитися.
То буде на попа дивитися".
Дідич взяв бумагу, став писати карту.
Описавши всю гісторію — "Новое з'явленіє",
Шле його до Житомира в духовнеє правленіє.
Ведуть попа, зачепивши вірьовкою за роги,
За ним біжить народ зо всіх сторін многий.
Ведуть його, село від села, улицями,
Другі кажуть, що цигани ходять з ведмедями.
Як прийшли в город губернський — не можна
сказати,
Що тоді діялось — трудно описати.
Бігли попи, жиди, купці, кождий глядів,
Шевці, кравці, ремесленик в хаті не всидів.
По вулицях, по базарах жумаки курили,
В католичеськім соборі на збір дзвонили.
Декотрі думали, що город зайнявся,
А іншії, що жидівський месія народився.
Але хто видів чорного попа з рогами,
То кождий думав, що піймали чорта межи
видумами.
Став піп перед дверима духовної палати
І подали протопопу бумагу читати.
Протопоп, прочитавши, дуже задивився,
Вибіг надвір, зирнув на кума, аж
перестрашився;
"Що ти, бідний Корчевський, зробив? Бачиш,
як бог карає
Такого, котрий божого закону не ховає!
Я ж тобі того не дарую ради Христа муки!
Оддам тебе, як слєдує, в катовськії руки".
І скінчивши протопоп свою виговору:
"Возьміть рихло — крикнув на пахолків — чудесну
потвору!
Хутенько справляйтесь і часу не гайте,
Розтягніть по-своєму, п'ятсот палок дайте!"
Швидко молодці, як льви, попа пірвали,
Чорну шкуру рогатую цупко натягали.
По-такому наказаний, став піп цікотати
Та на свою гладенькую жінку нарікати:
"Супруго моя, супруго, що ти ми зробила!?
Ти мене до сього діла намовила!
Ти без туги сидиш вдома — мене публікують,
Палками без милосердій в шкуру дують!"
Протопоп розгарячився і, дуже сердитий,
Не позволив попові дати їсти, ні пити.
Налаявся, наругайся, заклявся без честі,
Казав його під конвоєм по всіх містах вести,
По городах, по селах, по церквах, щоби всюди
знали,
Щоби всі люди чудеса божі пізнали,
А попи всі, видівши, щоби каялися,
Всього діла худого кріпко стереглися.
І так наш бідний Корчевський всюди волочився,
Всякий народ удивлявся і сам соромився.
Зайшов він до Почаєва, де Христовая мати
Великі чудеса зсилає. А хто хоче знати:
Сліпі, глухі і порчені
Там грішнії во всім гріху бувають спасені.
Але хто там хоче спасения доступити,
Повинен перше душу свою з гріхів очистити.
Отож там і наш попище хтів чуду дізнати,
Щоби міг благословенно шкуру виміняти.
Пішов він до монастиря покоритися,
Зичив собі назавше там остатися.
Став він казати: "О ви, чесні отці базиляни!'
Буду вам вірно служити, поки віку стане,
І буду законів божих перестерігати,
На милість бога гріхи визнавати".
Базиляни сказали: "Ми би теє зробили,
Приймили би тебе і бога просили;
Знаєш добре, що нашая пречистая мати
Ніколи правовірним не дає загибати.
Але ж не можна нічого учинити на твоє прошеніе,
Аж по формі будеш мати позволеніє,
Написане від архірея. Іди ж, не бійся!
Хочеш хитро-мудро — отож старайся!"
Пішов піп, задумавшись, аж до Аннополя,
Слізьми своїми умившись: "Гірка ж моя доля!"
Привели го до села Загайчинець, так черці
закричали,
Що ми такого чорта зроду не видали!
Він собі нагадав житомирські палки:
"Тут же мене — каже — посічуть-порубають
на дрібні кавалки!
Супруго моя, супруго моя! Ти ж мені того
порадила!
Ти мене до того діла припровадила!
Ти сидиш вдома, пануєш, а мене водять,
публікують,
І чорну шкуру без милості палками дують!"
Привели його до архірея, поставили в брамі,
Потім роги поставились, шерсть наїжилася, хвіст
задерся.
Подали бумагу архіреєві читати,
Архірей, бумагу прочитавши, тоже сам налякався,
Вийшов надвір, по шерсті його погладив:
"Що ти, бідний Корчевський, зробив?
Вірно, ти божого закону не додержував?
Я тебе святив попом,
А ти ся зробив волом!
Ну, тепер треба, тобі в плузі робити,
Там будуть тебе хлопці батогами-плетаками бити,
Повинна чорна шкура відстати,
А до Почаєва нема чого тобі і думати!
Як схоче бозька воля тебе простити,
Може, і тут шкура ся відчепити".
Казав взяти його між скотини, на день кусок хліба
і трохи води давати,
А тим часом, нім що буде, ним орати
І послі на ніч в церкву запирати.
Мучився так пописько цілий місяць, висох, змарнів,
з голоду вмирає,
Аж опівночі двері старець відчиняє.
У нього борода сивая,
йоломок ясненький, одежа красная,
І каже: "Встань, попе, стріпнися!
Покинь шкуру і одягнися,
І завтра раненько іди до архірея, явися
І проси того самого, де-сь був, приходу
І не роби більше прикрості народу",
Завидливому попу клопіт і біда,
А бідному Кирикові щастя, як вода.