Олесь Гончар
НАЧЕ ВОЛОШКИ В ЖИТІ...
Людям потрібне лише те слово художника, яке чарує, яке бентежить, яке здатне сколихнути і серце, і розум. Андрій Головко повною мірою володів цим щасливим, рідкісним даром, хвилюючою силою художнього слова.
На світанку української радянської літератури читачі бачать його в передніх лавах митців нового, соціалістичного світу. Молодий і натхненний, прийшов він у літературу з фронтів громадянської війни. [...]
"У нього очі — наче волошки в житі.
А над ними з-під драного картузика волосся — білявими житніми колосками".
Вже цей поетичний зачин оповідання, яке давно стало нашою класикою, засвідчував, що з'явився письменник яскравого й самобутнього таланту. І саме цей поетичний зачин був мовби камертоном для всієї подальшої творчості майстра, чиє натхненне слово так багато важить в нашій українській і всій багатонаціональній радянській літературі.
Щось не випадкове було в тому, що він, суворий воїн, який тільки-но повернувся з поля битви, звернув свій погляд на знедолених дітей свого народу, віддав їм перші письменницькі думи, свої слова-первоцвіти, сповнені такої пронизливої ніжності і співчуття. Мабуть, ці сільські хлопчики й дівчатка, як і всі діти на світі, привабили письменника найперше своєю чистотою, жагучим потягом до правди, своїми болями й надіями, що до них автор "Пилинка" й "Червоної хустини" виявив надзвичайно гостру чутливість.
Процес творчості для Головка ніколи не був легким. З його ж свідчень відомо, яких мук йому коштувало добути саме те слово, що найповніше б виповідало душу письменника, глибінь його почуттів. Та завдяки такій вимогливості й надвимогливості митця до себе саме якраз і народжувались твори, яким судилося довге й славетне життя.
[...] Кого з нас не хвилювали революційною пристрастю, своєю поетичною силою вже перші його твори, оті перлини української радянської новелістики, "Пилипко", "Дівчинка з шляху", "Червона хустина", "Товариші", чи такі повісті, як "Пасинки степу", "Зелені серцем"? Вони несли в собі пахощі самого життя, його гуртуючу енергію, гуманістичний пафос.
Від перших поетичних оповідань до широких соціальних полотен стелився шлях художника, який дедалі повніше поставав перед читачами письменником яскравого обдарування, з душею, сповненою великої людяності й любові до трудового народу, гострої ненависті до його ворогів.
Головко — співець своєї епохи, буремних її подій. Навіть його ранній "Червоний роман", цей роман в мініатюрі, вражає масштабністю задуму, драматизмом і глибиною конфлікту, що його можна назвати справді епохальним, бо ж саме такого типу конфлікт ліг в основу й невмирущого "Тихого Дону".
Як є люди виняткового музикального слуху, так Андрію Головку, мені здається, властиве виняткове чуття справедливості і природності слова. Бездоганно порядний і правдивий, він не терпів у житті найменшої фальші, і це, як завжди трапляється в мистецтві, неминуче виявляло себе у творчості. Як, скажімо, прекрасним у своїй природності був спів Оксани Петрусенко, так природно й щиро в творах Головка ллється народна мова в усіх її багатющих відтінках, переливах, інтонаціях.
[...] Люди того покоління, яке в двадцятих роках вчилося читати по книгах Андрія Головка, через десятиріччя пронесли відчуття насолоди від вперше прочитаних рядків, пам'ять про те, коли їх полонили жагучі сторінки його оповідань та повістей. Уже з одного рядка ми впізнавали: "Це Головко!" Таким виразним, яскраво самобутнім був його стиль, його художня манера.
Як справжній, органічно близький народові митець, Андрій Головко черпав свої теми, образи, колізії з живих народних джерел, і, зігріті жаром його серця, вони поверталися в життя, ніби оновлені, несучи в собі красу мистецької довершеності. Емоційна густота, насиченість прози Головка — все це від майстерності, а сама майстерність від великої любові письменника до простої людини, для якої він творив, для якої жив. Слово його, освітлене великими ідеями епохи, несе в собі могутній заряд революційної правди. Саме це дало письменникові можливість піднестися до глибоких художніх узагальнень, сягнути тих верховин, якими стали для нашої літератури його оповідання та розлогі епічні полотна.
Головко належить до тих, хто починав будувати нашу молоду революційну літературу, хто давав їй розгін на десятиліття. Водночас у творчості Головка, як і в творчості Панча, Яновського, Тичини, Рильського, всіх наших кращих майстрів, реально втілились зв'язки літератури радянської з літературою дожовтневою, з її кращими демократичними й революційними традиціями.
При всій неповторності й революційному новаторстві своєї творчості Андрій Головко був водночас вірним і безпосереднім продовжувачем кращих традицій нашої класичної дожовтневої літератури. Там, де поставив крапку Коцюбинський, там починається Головко. Глибинний ліризм його прози, щире вболівання за долю простої людини, органічна потреба жити одним життям з народом і творити для нього відчувається в кожному схвильованому рядку письменника, і цим він завоював справді всенародну любов і визнання.
[...] Реалізм, народність, яскрава національна самобутність художньої форми — ось те, що приваблює в кращих творах Андрія Головка, це ті якості, що надають життєвості і всій нашій сучасній літературі.
1974
Гончар О. Т. Письменницькі роздуми. Літературно-критичні статті. — К., 1980. — С 158-162