Неможливо уявити літературу жодного народу світу, в якій би були відсутні твори, написані про дітей і для дітей. Українська література не є винятком. XX ст. ознаменувалось достатньо великою кількістю творів, адресованих дітям. Це і літературні казки, які змальовують вигаданий письменниками фантастичний світ і навчають найкращих людських чеснот, наприклад, прозові казки Василя Короліва — Старого «Потерчата» і «Хуха-Моховинка» або віршовані казки Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотан» чи «Подорож у країну Навпаки». І великі пригодницькі повісті про дружбу, взаємодопомогу, доброту, наприклад, трилогія (бо складається з трьох книг, героями яких є одні персонажі) Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» або казкова повість Віктора Близнеця «Женя і Синько».

       М. Йогансен «Собака Джан», В. Королів-Старий «Мавка Вербинка», «Рибальчина Русалонька», Н. Кибальчич «Легенда про святого Юліана Милосердного», О. Іваненко «Казка про маленького Піка», «Чорноморденький», В. Шевчук «Панна квітів», І. Крип'якевич «Пригоди Юрка-козака», В. Винниченко «Кумедія з Костем», А. Косматенко «Черепаха в небі», І. Багмут «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим», В. Близнець «Звук павутинки», «Землянка», «Як народжується стежка», «Золота гора до неба», М. Трублаїні «Лахтак», А. Дімаров «Блакитна дитина», «Друга планета», «Три грані часу», «Діти».