Експресіонізм
Літературно-мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного тощо.
Напрям, назва якого походить від французького ixpressio (вираження). Як і імпресіонізм, постав у творчості західноєвропейських художників (В. Ван Гог, Е. Мунк, П. Сезанн, П. Гоген, А. Матісс та ін.). Згодом експресіоністичний стиль засвоює німецька література (С. Георге, Г. Тракль, Ф. Кафка, Б. Брехт та ін.), а далі й інші європейські літератури.
Визначальні риси експресіонізму:
— зацікавленість глибинними психічними процесами;
— заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
— оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
— суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.
Український експресіонізм започаткував В. Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив О. Туринський повістю "Поза межами болю". У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М. Куліша ("97"), частково — М. Бажана (збірка "17-й патруль"), а особливо проза М. Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки.