Верлібр, або Вільний вірш
Вірш, побудований на відносно однотипній синтаксичній організації рядків, на ритмі синтагм (змістових частин (речення). Рядки вільного вірша мають різну довжину, не поділяються на стопи; в них різна кількість наголосів і розташування їх довільне. Верлібр не визнає рим, внаслідок чого зникає і поділ на строфи.
Вільний вірш з’являється у світовій поезії з кінця XIX ст. Існують різні види верлібру: одні з них, як, наприклад, французький вільний вірш, зберігають деякі канони інших систем віршування, інші, як німецький верлібр, рішуче поривають з цими правилами. Існує й чимало перехідних форм від силабо-тонічного віршування до верлібру (вольний вірш, дольник, акцентний вірш, тонічний вірш). Все це ще мало досліджене в нашому літературознавстві.
Прикладом перехідної форми вірша, близького до верлібру і в той же час пов’язаного з традиціями класичного віршування, може служити такий уривок з поезії М. Рильського:
А тим часом
Ті самі жорстокі й шорсткі
Самовіддані руки
Несли звідусюди
Каміння, залізо і цеглу,
Будували, робили, творили
Свій високий і просторий
Сонцем пронизаний
Дім.
У цьому вірші багато ознак верлібру (він не поділяється на строфи, не має рим), але в той же час у ньому почуваються трискладові стопи (в більшості рядків — амфібрахій, в інших — анапест, у передостанньому рядку — дактиль).