Вимисел
У художній літературі — це те, що створене творчою уявою, фантазією письменника. Вимисел— один із засобів створення художніх образів і картин на матеріалі, здобутому митцем при вивченні життя. Без нього неможлива справжня література.
Для створення образу, картини не досить знати одну людину, один факт і більш-менш точно описати його. Письменник вивчає багато подій і людей певної професії, прошарку, класу, відбирає характерні риси і втілює їх у вигляді конкретної особи, яку повинен вигадати. М. Горький говорив: "Мало спостерігати, вивчати, знати, необхідно ще й "видумувати", витворювати. Творчість— це поєднання безлічі дрібниць в одне більше чи менше ціле досконалої форми... Художність без "вимислу" неможлива, не існує". Подібну думку висловила і Леся Українка: "Без "вигадки" нема літератури... В літературі мають вартість портрета, а. не фотографії".
Особливо велика роль вимислу при написанні творів про далеке минуле, свідчень про яке збереглося мало, а також фантастичних і пригодницьких творів. Часто властивий і цілком закономірний в художній літературі засіб гіперболізації теж спирається на вимисел.
Але ніякий вимисел не спроможний замінити письменникові глибокі знання й уважні спостереження над життям. Для літератури має цінність лише той вимисел, який спирається на багатющий життєвий досвід письменника, не суперечить правді, логіці, знанням читачів про дійсність, а підтверджує їх. Тому видатні письменники ніколи не покладалися на чистий вимисел, а уважно вдивлялися в життя, оволодівали передовим світоглядом, щоб краще зрозуміти життєві закономірності. "...Писатель,— зауважував І. Франко,— мусить усе... знати не з самих тільки книжок, а якнайбільше з життя, з розмов, з власного погляду, з досвіду і дискусій. Він мусить раз у раз сходитися з людьми різних станів, різних професій, родів праці, різного ступеня інтелігенції (освіченості) і моральності, придивлятися їм в різні моменти їх життя. Тільки тоді, ввіссавши в себе, зосередивши в собі, так сказати, все життя своєї суспільності в даній хвилі, він при даних способностях і підготовці може мати надію створити діло справді широке і тривке".
Вимисел у літературі має завжди бути життєво й художньо виправданим, цілком переконливим і непомітним для читача. Вимисел не протистоїть життю, а спирається на хороше знання його. Бо "де відсутнє точне знання, там діють догадки, а з десяти догадок дев’ять — помилки" (М. Горький). Коли ж вимисел спирається на глибоке знання багатьох подій, фактів, людей, тоді він сприяє удосконаленню зображеного, робить його більш значним і переконливим. За М. Горьким, "вся "велика" література користувалась і не могла не користуватись вигадкою". Але потрібно, щоб вимисел мав під собою міцний фундамент дійсних фактів, був концентрованим виразом самої правди життя.