Коломийка
Коломийка — жанр української пісенної лірики, який пов'язаний з однойменним народним танцем.
Коломийка має традиційну жанрову структуру: дворядкова строфа, кожен рядок якої складається з 14 складів, має малу цезуру після 4-го та велику після 8-го складів і закінчується жіночою римою (з наголосом на передостанньому складі).
Іноді зустрічаються коломийки з більшою кількістю рядків. Утворюються вони сполученням двох або кількох дворядкових коломийок.
Про походження слова "коломийка" є різні думки. Одні вчені вважають, що воно пішло від назви міста Коломия (тепер Івано-Франківської області), де коломийки нібито вперше почали складатися. Інші виводять його від слова "коло", бо під час танцю (він також зветься коломийкою) люди рухаються по колу. Коломийки виникли як приспівки до танцю, а тому мають жвавий танцювальний ритм. В одній із коломийок говориться:
Коломийки заспівати, коломийки грати,
Але ж бо то коломийки добре танцювати.
Серед коломийок є чимало жартівливих, проте здебільшого вони мають серйозний зміст.
Коротенькі й прості будовою, коломийки завжди відтворювали різні події — видатні й звичайні. Наприклад, здійснилася мрія про возз'єднання східних та західних земель України — і народ склав коломийку:
Ой по нашій Україні сади розцвілися:
Щезли межі, брати рідні докупи зійшлися.
У селі проведено електрику — виникає коломийка:
При електриці читаєм, вишиваєм рушники.
По дротах ми направляєм силу бистрої ріки.
Цей вид пісень найбільше поширений у західних областях, проте здавна відомий по всій Україні. У них відтворюється громадське й побутове життя українців у різні історичні епохи — від часів кріпацтва до наших днів. Ось чому в своїй сукупності коломийки становлять ніби художню історію нашого народу.