Сентименталізм
Напрям у європейській: літературі другої половини, XVIII — початку XIX, ст., що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати у читача співчуття до героїв.
Сентименталізм розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Л. Стерна "Сентиментальна подорож по Франції та Італії" (1768). Поступово сентименталізм запанував і в інших жанрах, змінивши жанрову систему сучасної йому літератури. Сентименталізм відкидає класицистичний поділ жанрів на "високі" і "низькі", усі вони стають рівноправними. Письменники-сентименталісти відкрили здатність простої людини, не зіпсованої цивілізацією, передовсім ідеалізованого селянина, до тонких чуттєвих переживань.
Визначальні риси сентименталізму:
— відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення;
— позитивні герої — представники середніх і нижчих верств суспільства;
— вільна побудова твору;
— підвищена емоційність зображення подій та характерів, їх нетиповість;
— мальовничі сільські пейзажі;
— розробка переважно епічних форм, виникнення ліро-епосу;
— інтенсивне використання пестливої форми та слів, що означають почуття й настрої.
Видатними представниками цього напряму є Ж.-Ж. Руссо (Франція), С. Річардсон (Англія), Й.-В, Гете (Німеччина.
В Україні сентименталізм найяскравіше проявився у творчості І. Котляревського ("Наталка-Полтавка") та Г. Квітки-Основ'яненка ("Маруся", "Сердешна Оксана", "Козир-дівка", "Щира любов" тощо).