Завантаження

Бліднуть, гаснуть золоті візерунки на посірілому небозводі. На обрію, крізь туман пробивається щось живе – ось і пробилося: веселе око світової зірки у рясних золотих віях, радісно тремтить-моргає. Вітрець, мабуть, зітхнув: з далекого Дніпра доніс дужий після дощу жаб’ячий гомін.
Ніч здає. З нею разом здають й болі та муки безсоння.
Збирається на дрімоту.
Хатня задуха паморочить голову, руки мимохіть простягаються до вікна.
– А гостець? – шпигає у думці...