Завантаження

Кілька днів поїзд наш їде. Навіть машиніст не знає, куди він нас везе. Стримає паровіз серед пушти і не раз кілька годин стоїть.
Тоді виходимо з возів, щоб розпростувати ноги. Ноги непевно доторкаються чужої землі. Квітки здивовано дивляться на нас, ворони стадами злітаються з піль. Кричать на нас: "Пощо прийшли?!" За полями, на обрію, високий, синій мур... Карпати. За ними наша земля, а на ній — ворог. Всім нам це одно на гадці: що він там робить? Наслухуємо, чи вітер не наднесе голосу якого...