Завантаження
Богдан Лепкий, "Сон"
Коли я дуже тужив за тобою і всіма силами душі бажав побачити тебе, тоді — одної білої ночі приснилася мені.
Стояла ти в городі між квітами, сама квітуча, як квіт.
І дивилася перед себе далеко, там, де синій смерк сідав на сіру землю, де зелені ліси розпливалися в тузі засипляючих ланів, де надходила ніч.
А за тобою горіло вечірнє сонце, червоне і блискуче, як золото і кров. Останнє його проміння падало на твою головку і цілувало її послідовними цілунками заздрості і любові...