Завантаження
Валентин Чемерис, "Концерт на груші"
Коли в хаті стало майже темно, Кузьма одягнув важкий кожух із запахом погано вичиненої шкіри і, підперізуючись вірьовкою, сказав жінці, яка мовчки чорніла біля печі:
— Ну, ти той... гляди тут мені, а я пішов.
— Ой, спіймаєшся, Кузьмо,— застерегла дружина.— Вчора бригадир сварився на наряді: "Який воно, каже, дідько, щоночі смиче сіно?" Нахвалявся, що буцімто засяде колись під копицею.
— На те він і начальство, щоб нахвалятися,— буркнув Кузьма, беручись за клямку дверей...