Завантаження
Степан Васильченко, "Кам’яне царство"
Мати зранку взялася виряджати рудого Прокопця на люди. Випрала, викачала сорочку, майже до піздна латала подерті штанці. Латка на латці, одні чепурненькі рубчики — а все ж ціле, не світить тілом. Там чужі діти, і хоч не тулятись із ними посилала вона хлопця, а все ж материному серцю шкода було посилати обідране. Хоч була хора — злізла з полу, сіла на лавці, латала. Латаючи, повчала:
— Підійдеш, поздоровкаєшся, а далі й попросиш.
— Як же його, мамо, прохати: "Дайте милостині, чи як?..