Завантаження
Євген Гуцало, "Одуд"
Поїхав батько в ліс по дрова ще зранку й повернувся ополудні. Йшов коло воза й тримав у руках віжки, а побачив Андрійка у дворі й поманив пальцем.
— У мене для тебе є гостинець, — сказав і всміхнувся хитрувато. — Поглянь ось.
І дістав із-за пазухи птаха, якого раніше Андрійкові бачити не доводилось.
— Одуд, — пояснив батько. — Потримай, поки дрова скидаю.
Взяв Андрійко одуда — й погляду відірвати від нього не може. Височенький чубчик на голові в одуда настовбурчився, і видно, сердиться птах...