Завантаження
Євген Шморгун, "Невловима арніка"
Все повторилося. Як і минулого разу, і позаминулого. Тітка, на цей раз, звичайно, інша, якийсь час прискіпливо роздивлялася нас, ніби прицінювалась і зважувала, чи варто ділитися з незнайомими людьми хай маленькою, але все ж таємницею, а потім, немов змилостивившись, показала рукою уздовж річки:
— Та отам за поворотом повно того зілля.
Зазирнула ще раз у наш альбом, кивнула головою:
— Атож, воно! Кожен день по корову йду — бачу. Воно…
Йдемо, куди показала тітка...