Завантаження
Борис Антоненко-Давидович, "Пороги"
Позаду — на горі бовваніють дніпропетровські будинки, маячать високі димарі Нижньодніпровського, а попереду розбігся на просторі Дніпро і несе за хмільною ранковою водою великого човна. Він радий, що вирвався з бетонних лещат залізничних мостів, на його хребті вже не пливуть тут пароплави, і його путь не побачить тепер тисячоокий велетень — фабрика.
Та фабрика розіслала вже по степу своїх вартових — димарів, і вони стали на чатах нового віку. Сам степ давно вже скорився під залізну руку...