Завантаження

Якось, ідучи вулицею, я ледь не впав, таранений низеньким гладким громадянином літ під сорок, котрий вилетів із-за рогу, як ошпарений.
— Пардон! — буркнув товстун, сопучи, наче загнаний кінь.— В міліцію біжу, не до церемоній.
— Овва! Що ж трапилося, Іване Івановичу? — вигукую, впізнавши колишнього знайомого.
— Бодай його не згадувати! — витираючи червоною хусткою квадратну голену голову, каже Іван Іванович.— Ви тільки послухайте, які в нас ще люди є. Просто жах! Оце їхав я в трамваї...