Завантаження
Наталя Околітенко, "Капелюшок"
Коли зняли бинти, світло оглушило її. Шаснувши з головою під ковдру, вона там надовго зачаїлась, а врешті вибравшись, з вирізів облич лікаря та сестер зрозуміла, що так і не відповіла на запитання, чи бачить.
— Бачу, бачу, спасибі!
Звичайно, це була жахлива неввічливість, але їй справді нестерпно хотілось, аби їй швидше дали спокій. Вона заледве озивалась на палкі вітання сусідок, тихенько лежала на боці з заплющеними очима й час від часу одкривала їх...