Завантаження
Юрій Ярмиш, "Вовчі окуляри"
Зайченя Сіра Лапка вранці побігло до сусіднього лісу по ягоди й заблукало...
Що робити, в кого стежку додому спитати?
Аж гульк – біжить Вовк. Старий, одне вухо розідране в бійці, і підсліпуватий. Зайченя одразу це зрозуміло, бо на носі у Вовка були окуляри.
– Добридень, дядьку,– вітається Зайченя,– десь тут стежка була до моєї рідної ямки. Чи не бачили часові?
– Аякже,– каже Вовк.– Добре бачив. У мене ж он які окуляри! А ти чий? – питає.
– Мамин. А кличуть мене Сіра Лапка...