Завантаження

Ольга Кобилянська, "Осінню"

Слабим усміхом грає сонце по пожовклій деревині парку і лісу, а тут і там ворушиться щось між листям тихим шелестом, неначе-б самітня пташина вигребувала що гострими ніжками. Однак це лиш подув осіннього вітру. Всунувся поміж почервоніле листя дикого винограду — он там на білім мурі — і від часу до часу здіймає його в ритмічних рухах червоно-жовтою хоруговкою; або знов обзивається шолопанням в поодиноких незамітних місцях.
Так осінню.
Він все тут.
Придрімує...

Читати повністю →
загрузка...