Завантаження
Василь Стефаник, "Гріх"
Вдова Марта давно хора, хоче вмирати, бо закликала до себе свої дві сестри і приятельки. Гості посідали на лаву коло постелі і під вікнами, а Марта з подушок каже:
— Не набула-м си на цім світі, не натішила-м си, а нагрішила-м... Дохтор каже, що кожда моя година дарована, та тому вібачєйте, що-м вас закликала від роботи.
Відкинула від рота жмут сивого волосся, роззявила білі губи, аби надихатися.
— Смерть, сестри, болюча, а моя смерть проклєта буде навіки межи людьми...