Завантаження
Василь Стефаник, "Мати"
Стара Верижиха підперлася високим костуром, йдучи до своєї доньки. Думала:
— Осінь богата, горобці ледве літають, такі повні, а навіть бідні діти потовстіли.
— Славайсу.
Сіла в доньки на лаву та тихо сказала до себе:
— Але ж бо файна.
— Та що ти, донько, робиш, та чому ти за хлопця свого забула, що дідові з рук не злазить і роботи не дає?
Катерина затряслася, як осиковий листок перед бурею...