Завантаження
Василь Стефаник, "Сон"
Спав твердо.
Ліс шумів, стогнав, тонкі шепти рвалися з маленьких галузок і падали разом із змерзлим інеєм. Так, як би маленькі дзвіночки падали.
Вітер вив, як гнаний пес.
Небо чисте, задубіле, а місяць такий на нім ясний, як на різдво.
Третильник спав твердо. Головою сперся на свою купу кукурудзів, а ногами на дві панські. Чорне волосся посивіло від інею, руда сардачина побіліла, моцні руки не чули зимна, а лице, спалене вітром, поцегліло...