Завантаження
Василь Стефаник, "Підпис"
Мала Доця ходила лавою поза плечі газдів, що писали коло довгого стола свої імена. Кожний зі взору. Грубими руками оті писарі обходили з кожного боку, відки би найліпше їм почати. Грудьми притискали так до стола, що аж скрипів. Наука йшла тихонько, лише чути було мляскання губів, як ґазди мочєли луфко в роті. А білявенька Доця заглядала до кожного, чи добре пише.
— Доцю, ня, а подивиси, як воно виглядає?
— Ще чепірнате таке, як нечисане повісмо, ще пишіть...