Завантаження
Михась Ткач, "Сироти"
Йде городом дівчина — у білому серед зеленого, тоненька сухорлява, засмагла від гарячого сонця. Іде, раз по раз нагинається, ніби крадеться до ставу, до верб, що лягли прохолодною тінню на воду.
І отак щодня.
Прийде до ставу, розістеле хустину, дістане окраєць хліба, пляшку молока та й загубить свій погляд на небосхилі. А звідтіля, як з-під землі, вирине на білогривому коні хлопчина, по хвилі стрибне на землю, зірве з ніг важкі кирзові чоботи, вдарить об землю поношеним картузом — і до води...