Завантаження
Михась Ткач, "Марево ночі"
Мати розповідали: свистів вітрами березень, пуп'янилися верби, а голодний сорок сьомий рік, як злодій, нишпорив по хатах вдів та вимітав останні запаси. У Оксани, засмаглої мов циганка, що мала чорні буйні коси, та не мала щастя і жила з дітьми у старенькій хатині, дах якої вже світив ребрами, не було чого вимітати — одні голісінькі полиці та порожні горнятка.
Була неділя, відбувалися вибори. Підхопилася вона ледь почало сіріти, одягла чистішу спідницю і вискочила на вулицю...