Завантаження
Анатолій Дрофань, "Альбіон"
Гриник захоплено зорів у синє небо. Там, у високості, відчайдушно билися два птахи. Обидва чорні й меткі. Хлопець заскалив праве око, бо волошкова блакить неба, освітлена сонцем, була такою чистою та прозорою, що аж сльозу з-під вій гнала.
Птахи кричали. Ні, кричав, здається, один, той, менший, що весь час опинявся нижче. Він якось смішно перекидався в повітрі то через крило, то через голову. А навколо спритно ширяв другий з відведеними назад великими крильми, з втягнутою в плечі головою...