Завантаження
Василь Сухомлинський, "Чорнобривці"
Тихий осінній вечір. Заходить сонце. У блакитному небі — ключ журавлів. Наша бабуся сидить на лавці біля тину, дивиться на захід сонця.
Я питаю:
— Бабусю, скажіть, для чого людина живе на світі? Бабуся всміхнулася й каже: Щоб жити вічно.
Я не міг цього збагнути. Як це — жити вічно? Бабуся каже:
— Ходімо до саду.
Пішли ми до саду. Там доцвітали чорнобривці. Бабуся зібрала жменьку сухого насіння квітів, зав'язата у вузлик...