Завантаження

Дві голови оперлися об себе і так остали. Одна дитинна ще, з овалом весни, закосиченої барвінком. Друга завита в чорну хусту, спіла, з смаглими тонами, летючими від очей на щоки, проймаюча пошаною голова борця. Як світлом, била вона чужий зір своєю прегар­ною гордістю, що двигнула вгору, крихітку болюче рівні, молоді брови. В обох головах щось невловиме, щось без названня й немов неістотне, що, однак, повторювалося тут і там як оксамитне лісове ехо.
Сестри...