Завантаження
Катря Гриневичева, "Як згасне день"
Людський рух, чорне озеро, куди з силою звалилася каменюка, кругами стелиться і при берегах стихає. Все довкола висловлює смертну скуку. Засвічую світло і кладу перед собою одну з тих книжок, які співають невмовкаючу хвалу богам Сикстини, усі скарлатні квітки вирію приносять до ніг аспазій і золотий диск нової розкоші кидають у простір світу, як стрілу весняного грому.
Стежками, киненими крізь болота, лунає ритм тяжкої ходи. Є на ній наголос бездонного смутку...