Завантаження

Степан Васильченко, "На світанні"

— Вставай, сину, вже швидко буде розвиднятись.
Підводжу голову з постелі: в хаті блимає, вікна затулені чорним сукном темряви, не можна вгадати, скільки минуло вже ночі й скільки ще буде,— ніщо про світ не нагадує.
— Вставай, сину, підемо.
Протираю од сну очі.
— Куди, мамо?
— О, а хіба ж ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай! — підводить мене.
Так, я прохав, щоб мене збудили, я давно вже марив про це, коли ж тепер.....

Читати повністю →