— Досить нам голову морочити.
— Зверніться до Павлюка, — сміючись, відповів механік, — це його обов'язок нас розсудити. Він же був головою товариського суду.
— Да... до Павлюка, — невдоволено бурчав Котовай, — а де він? Понесло ж його у такий мороз на палубу...
— То не наше діло. Ми тут ні при чім, — насмішкувато одказував Соломін, радіючи з того, що забрав у Торби слоном коня.
— Мм — замичав механік, але тут же, помітивши недогляд у Соломіна, збив його ферзя і бадьоріше продовжував: — Чого той Павлюк такий чудак? В таку холоднечу сидіти нагорі в нетопленій каюті... Стьопа, що саме мусив класти дубль шість, затримав його в руці і замислився, почувши слова механіка.
— Стьопо, шість є? — питав Котовай.
— Що? Шість?.. Ага, є.
Стьопа пригадав, як він натрапив на Павлюка у радіорубці і як тон не відповів йому, що там робив.
— Але він молодець, хлопці, — похвалив Павлюка Вершомет. — Я його питав, чому не візьме туди маленьку пічечку, щоб хоч інколи пропалити. Каже, незручно, палива у нас мало. Замерзає хлопець, а держиться.
Кар поставив на стіл дубль-чотири і звернувся до Торби:
— Андрію Васильовичу, видайте Павлюкові пудів десять-п'ятиадцять вугілля, а то справді замерзне.
Торба подивився на Кара і поморщився. Йому шкода було вугілля. Але, не заперечуючи, відповів:
— Добре.
Відчинилися сінешні двері, і з хмарою пари увійшов одягнений в хутра Запара.
— Чого, друзі, нудитесь тут? — спитав, підходячи до стола. — На палубі прекрасне повітря, головне, чудесне небо... Товаришу капітан, зараз сходитиме місяць і можна було б визначити наше місцезнаходження. А ви, фізкультурники, у вас уже лижі наготовлені? Невже морозу злякалися?
— Ура! — загорлав Стьопа, підстрибуючи над стільцем. — Ми зараз на лижі і навколо пароплава. Геть це осточортіле доміно!
Решта моряків теж пожвавішала, відгукуючись на заклик Запари.
Кар, перепитавши, що діється надворі, очевидно, цілком погодився з пропозиціями гідролога. Він звелів усім добре одягтись і, взявши лижі, виходити з приміщення. Поки одягались та готували лижі й домовлялись, кому залишитись доглядати пічку, минула майже година. Нарешті, коли вийшли на палубу, з-за обрію на небосхил уже випливав місяць, блискучий, як начищений самовар. Від місячного світла зблідли зорі й простяглись довгі тіні від щогл. Люди, плигаючи навколо пароплава, дивувались з своїх власних тіней. Почувши голос і сміх, вийшов з своєї каюти Павлюк. Його привітали вигуками.
— Слава полярному "пустельникові"!
— Павлюк, чи не мрієш ти стати Робінзоном? Вершомет підскочив до кочегара, обняв його за плечі.
— Друже, радій! Спільними зусиллями виклопотали тобі чверть тонни вугілля.
Мисливець покликав Торбу, щоб той своїм словом підтвердив ту новину.
Павлюк подякував товаришам і, схопивши свої лижі, приєднався до них. Цей велетень завжди був компанійським хлопцем. Правда, любив часом почудакувати, як то видавалося декому з моряків. За таке чудацтво вважали всі і його теперішнє повсякчасне перебування на палубі та в радіорубці Лише у Стьопи ворушилось якесь неясно підозріння, що то не звичайне чудацтво. Юнга любив Павлюка, але йому не подобалась таємничість, яка, він це відчував напівсвідомо, оточувала кочегара.
— Стьопо! — крикнув йому Павлюк, збігаючи з палуби на кригу. — Гайда, наввипередки! Хто швидше навколо пароплава?
— Єсть! — відповів Стьопа, підбігаючи до нього, і загукав товаришам: — За нами, хлопці!
Сухий, зморожений сніг зашурхотів під лижами. Це була перша масова прогулянка на лижах. Більшість учасників, не звичних до бігання на лижах, падали на сніг під голосний сміх товаришів.
Кар запропонував організоване змагання. Учасники бігу повинні поділитись на три партії, залежно від уміння бігати. Для кожної партії визначено по три премії. Премії такі: пачка цигарок, кіло сухарів і коробка шпротів. Кожна партія складається з чотирьох чоловік. До першої партії увійшли найкращі лижники. Це — Павлюк, Стьопа. Вершомет і сам Кар.
— Отто Рудольфовичу, — запропонував Торба, механік належав до слабшої партії, — переходьте краще до нас. З ними без премії залишитесь.
Та Кар лише загадково розсміявся й свиснув, — то був знак починати.
Всі рушили з місць.
Незважаючи на лютий мороз, розігрілись. Треба було тричі оббігти навколо "Лахтака".
Вершомет був певний, що прийде до фінішу першим. Він не дуже напружувався. Коли це Стьопа став його випереджати. Пройшовши від носа до корми, юнга на півголови випередив мисливця. Вершомета це не турбувало. Він не напружував зусиль, бо гадав, що на останньому колі однаково випередить. Та за кілька хвилин він стурбувався. На другому колі його і Стьопу випередив Павлюк. Вершомет міцніше шаркнув ногою, не даючи ПавлЮКУ дуже себе випередити.
Павлюк ішов на цілу лижу попереду мисливця. Саме в цей момент вони обганяли третю партію, що закінчила тільки перше коло. Торба, зачепившись лижею за виступ крижини, полетів шкереберть і, розтягнувшись, загородив дорогу Вершометові та Стьопі. Вершомет загальмував біг і обійшов механіка. Стьопа ж, як кваліфікований спортсмен, скористався невеликим схилом, натиснув на носки і, знявшись у повітря, перестрибнув через Торбу. Тим самим він на цілу голову випередив Павлюка. Вершомет докладав усіх зусиль, щоб обігнати передніх лижників. Він наблизився до них на кілька сантиметрів, але наздогнати не міг. Він не обертався назад і не знав, що майже поруч нього йшов Кар. Та ось на останньому колі мисливця випередив новий лижник, і Вершомет побачив спину штурмана. Кар на останньому півколі зрівнявся з Павлюком і за кілька метрів від фінішу вже летів на цілу лижу попереду Стьопи
— Сто-о-о-оп! — крикнув Торба. — Слава капітанові, ура!
Кар вийшов переможцем із змагань. Це вразило всіх, бо ніхто не знав Кара як лижника. Правда, Вершомет посилався на негідний вчинок Торби, та Стьопа, що прийшов до фінішу другим, парирував обурення мисливця, нагадуючи свій стрибок.
Не дістали премій Вершомет, Торба і Запара. Поки Вершомет сперечався з Торбою і Стьопою, Кар і Запара, од в'язавши лижі, полізли на капітанський місток, щоб узяти інструменти і визначити координати.
Та раптом всі здригнулись від голосного крику Стьопи
— Берег! Земля, земля!
Всі обернулись до хлопця. Він дивився на північний захід. Там, приблизно за півмилі від пароплава місяць, що піднявся вище, освітив чорні стрімкі скелі на фоні засніжених горбів.
РОЗДІЛ VI
Уявіть собі радість моряків, що несподівано побачили невідомий берег. їх радість дорівнювала, мабуть, радості Колумбових матросів, коли ті побачили берег Америки, бо ж коли б крига розчавила "Лахтак" то вже краще бідувати на якійсь, хоч і безрадісній землі, ніж звіритися зрадливій долі на пливучій кризі.
Та що ж то була за земля? Чи то берег невідомих Новосибірських островів або Північної Землі, чи, може, новий невідомий острів? По стількох темних днях дрейфу, коли завірюха й хмари затуляли небо від очей, а через те не випадало нагоди визначити місцезнаходження пароплава, на те питання відповісти одразу було неможливо. Хоча Запара і заявив:
— Хай я буду не Запара, коли це не новий острів. Моряки зібрались докупи на палубі під капітанським міст ком, а на містку Кар разом із Запарою обчислював географічну широту по місяцю. Потрібні дані вдалося обчислити скоро. "Лахтак" був на широті 82°35'. Гірше стояла справа з довготою. В наші часи довготу обчислюють з допомогою одержуваних спеціальних радіосигналів, що їх дають певні радіостанції щодня, в певний час. Ці радіосигнали звіряють за хронометром з місцевим часом і, обчислюючи різницю між числами, визначають географічну довготу Штурман не знався на радіо абсолютно і не міг зробити такої простої штуки, як прийняти радіосигнали. Зате, як добрий математик і астроном, він знаходив меридіан за допомогою спостережень небесних світил.
Люди таки померзли, доки Запара оголосив довготу, знайдену Каром. Вони перебували на 127°58'16" східної довготи. На всіх картах, які мав "Лахтак", це місце позначалося білою плямою. Без сумніву, незнані течії моря Лаптєвих придрейфували пароплав, що вмерз у кригу, до нікому не відомого острова. Коли б не ясна місячна ніч, то навряд чи знали б вони про цей острів.
Павлюк запропонував дати острову назву Стьопа посилаючись на те, що він перший побачив острів, вимагав собі права першим запропонувати назву. На його вимогу зважили. Юнак нахмурився і став посилено думати, але жодна гарна назва, як навмисне, не спадала на думку.
— Хай буде острів Місячної Ночі! — крикнув юнга Всі наче чекали цього вигуку і підхопили:
— Хай буде острів Місячної Ночі!
— Слава острову Місячної Ночі! — вигукнув Вершомет, і всі обізвалися на цей вигук:
— Хай буде острів Місячної Ночі!
Високо в холодно-сталевому небі байдуже плило прекрасне місячне кружало. Над безкраїм крижаним полем спала заморожена тиша. Блідий, ледве помітний стовп полярного сяйва мінився над північним небосхилом. Темна зледеніла крихітка, якою виглядав пароплав, стояла не ворушачись. Тишу безмежних рівнин намагалась порушити купка людей, цих незрівнянно малих істот що, наче мікроскопічна комашня, роїлись біля борту А в далечині білий берег острова Місячної Ночі чорнів урвищами скель.
Стьопа і Павлюк вдивлялись туди жадібними очима і, здавалося, запалювались однаковим бажанням, бо за хвилину обернулися до штурмана і сказали одне і те ж, хоч і різними словами:
— Отто Рудольфовичу, той острів зовсім близько. Ото б дізнатися, що там.
— Товаришу капітане, дозвольте майнути туди на розвідку.
Всі моряки повернулись обличчям до штурмана.
Кар відповів не зразу Він дивився на острів і наче зважував можливість дійти до нього, а може намагався вгадати, що саме можна знайти за тими скелями.
Тисну руку вам, товариші, у відповідь на ваше бажання і вашу пропозицію. Думаю, це можна зробити при місячному світлі. І слід поспішати.. Тут, мабуть, не більше як миля. Хто хоче зараз вирушити в розвідку? Підійміть руки.
Одинадцять рук піднялось угору, бо Стьопа підняв обидві.
— Тоді я призначаю, — сказав Кар, — кращих лижників: Вершомета, Павлюка та Стьопу.
— А мене? — випростуючись, спитав гідролог Голосний сміх зустрів цю заяву, бо всі пригадали, що під час змагання він лишився без премії
Не сміявся лише Кар.