Лови білого ведмедя

1

Матрос Крига засукав рукава й показав оголену руку. Біля ліктя були сліди страшної рани. Мисливець Тарас Попадай жахнувся й підвів брови, оглядаючи ті шрами.

— Він підкрався до мене, як кіт до миші, — розповідав матрос, — і ляснув по спині лапою. Коли б не механік, що помітив крізь ілюмінатор і почав стріляти, був би мені каюк.

— Це було вдень? — спитав Тарас.

— Ранком наша Шхуна стояла серед криг, і я зійшов на лід набрати талої солодкої води з крижини. О, це був величезний білий ведмідь! Ще ніколи такого великого ведмедя я не зустрічав.

Оповідач помовчав, а потім нахилився до своїх співбесідників і промовив тихо:

— І знаєте що? Я добре запам'ятав — у того ведмедя ліва брова була руда.

Тарас і другий слухач вражено перезирнулися.

— Це той самий ведмідь, — ніби про себе сказав Тарас.

— Не знаю, — відповів матрос, — я бачив його вперше. Це було минулої осені.

В маленькому кафе портового міста годинник дзвінко вдарив дванадцять разів. Була дванадцята ночі, але в кафе не включали електрики, і крізь вікна лилося денне світло. Це було на півночі, де в червні місяці сонце протягом багатьох днів світить цілу добу. Ночі наче й не бувало.

Троє людей, що пили каву й розмовляли про білого ведмедя з рудою бровою, були: матрос Крига, мисливець Тарас Попадай і завідувач великого зоологічного саду на Кавказі — Нахавадусі. Перші два працювали на промисловій шхуні "Лахтак", що мала відпливти цими днями на полювання в море. Завідувач зоологічного саду приїхав сюди договоритися з мисливцями, щоб йому піймали для саду кількох білих ведмедів.

Вперше тут він і почув оповідання про ведмедя з рудою бровою, що про нього вже кілька років ходили різні чутки між мисливцями та моряками. Його дуже боялися. Він часто нападав на людей. Нікому не щастило застрелити білого бандита з рудою бровою.

Нахавадусі хотів, щоб саме цього ведмедя піймали живим для його зоологічного саду.

2

Море ледве помітно хвилювалося. Здавалося, воно спало й уві сні тихо здіймалися його могутні груди. В усі сторони далеко до обрію, де спадало безхмарне небо, простягся водяний простір. Шхуна "Лахтак" чорною крапкою бовваніла на цьому просторі. Під шхуною були сотні метрів підводної глибини Баренцового моря.

Шхуна пливла на північний схід.

На шхуні були Нахавадусi, Тарас Попадай та Крига, а крім них, ще сімнадцятеро моряків-мисливців.

Це все були браві хлопці, які несхибно влучали із своїх рушниць у чайок, що летіли повз шхуну, які могли працювати під час авралу три доби підряд і після того спати 24 години непробудним сном. Капітаном у них був шістдесятилітній дід, комуніст Злива. Злива переплавав усі моря земної кулі, воював з білогвардійцями й почував себе на вкритому кригою страшному Полярному морі, як у своїй кімнаті.

"Лахтак" ішов у ту частину Полярного моря, що лежить між островами Франца-Йосифа та Новою Землею. Там, на плавучих крижинах, можна зустріти білих ведмедів.

Нахавадусі ходив по палубі і оглядав море, погладжуючи свою сиву бороду.

Йому запало на думку спіймати саме того білого велетня з рудою бровою, що так багато накоїв лиха мисливцям і від якого минулого року мало не загинув матрос Крига.

Тарас Попадай став біля завідувача зоологічного саду і, ніби вгадуючи йому думки, оповідав:

— Два роки тому, вночі, він вибрався на норвезьку шхуну, що плавала серед крижин. Там він покалічив чотирьох норвежців. У нього стріляли, але він зник, залишивши за собою ледве помітний кривавий слід.

— Де ж бачили цього ведмедя? Де він найчастіше буває? — спитав Нахавадусі.

— Де? Скрізь. Його бачили на Свальбарді, а потім зустрічали на Новій Землі — це вісімсот кілометрів через море на схід. Він напав на Кригу біля острова Гукера, а перед тим порвав собак на острові Вайгач — це тисяча кілометрів на південь. Але дивіться…

І Попадай показав рукою в море, в тому напрямі, куди плив "Лахтак".

3

Далеко в морі темніла якась сіра биндочка. Шхуна наближалася до тої биндочки чимраз швидше, і в міру того, як вона підпливала до неї, в повітрі ставало щораз холодніше. Відтіля наче потягло свіжим повітрям. А коли "Лахтак" підійшов зовсім близько, капітан наказав стишити хід.

То йшла крига. Крижини були невеликі, як ліжко, як стіл, як волейбольний майданчик. Їх було багато тисяч. Вони вкривали море, скільки бачило око, на північ і схід.

Нахавадусі відчув холод і побіг до каюти одягти свою заячу куртку. Вийшовши, він побачив, що "Лахтак" був оточений крижинами й дуже повільно пробирався між ними. Капітан стояв біля стернового, раз у раз припадав до великого бінокля й командував, куди повертати стерно.

Крига лаштувався лізти на щоглу. Угорі на щоглі була бочка. В ту бочку заліз Крига. Він озброївся біноклем і тепер з височини розглядав закрижанілий простір, шукаючи, чи не видко де якого звіра. Уважно оглядав він укрите кригою море. Але, крім крижин, ніде нічого не було видко. Крига знав, що тюлені та ведмеді з'являться трохи далі, коли "Лахтак" заглибиться в пливучі крижини.

Біля шхуни появилося багато кайр. Це свідчило, що десь недалеко мусить бути якийсь острів. Кайри літали над крижинами й часто кидалися в морські ополонки. Вони ловили маленьку рибку, бо риба — харч північних птахів.

Що далі пробивалася шхуна, то більшали зустрічні крижини. Часом серед крижин плескатих, які на кілька сантиметрів витикалися над водою, траплялися, як сніжно-білі лебеді, цілі крижані скелі. То були айсберги. Вони підіймалися на кілька метрів над водою. А підводна частина такого айсберга в дев'ять разів більша, ніж надводна.

"Лахтак" обережно проходив повз айсберги. Коли б ненароком стерновий помилився хоч трохи, шхуна могла б наскочити на кригу й розбитись. Такі випадки траплялися в Полярному морі.

Але що сталося з Кригою? Він перегнувся через край бочки й напружено дивився в бінокль.

Враз він радісно загукав.

4

— Капітане! — кричав Крига. — Норд-норд-вест ведмеді!

— Скільки? — запитав у рупор капітан.

— П'ять.

На шхуні всі заметушились. Дуже рідко трапляється зустріти одразу таку кількість ведмедів. Звичайно вони мандрують по два, по три, а здебільшого поодинці.

Мисливці припали до борту шхуни, вдивляючись у білі крижини, що на них показував Крига.

"Лахтак" наближався до того місця, де були ведмеді. Незабаром їх побачили всі моряки. Тарас Попадай зарядив свій вінчестер і був готовий послати кілька металевих гостинців вічним полярним мандрівникам. На крижині стояли три ведмеді. Поруч на величезний айсберг виліз четвертий i, наче вартовий, оглядав навколишній простір. П'ятий ведмідь стояв десь далі серед битої дрібної криги, визираючи з-за невеликого тороса.

Ведмеді помітили шхуну й повернулись до неї головами. Той, що був на айсбергу, витягнув шию, неначе дізнатися хотів, що то за звір наближається до них — володарів крижаного моря.

Згодом один із трьох ведмедів з великої крижини рушив назустріч "Лахтакові". За ним пішли інші два, потроху відстаючи від свого цікавого товариша.

На той час сонце, що заховалось кілька годин тому за туманним серпанком, несподівано бризнуло пломенистими іскрами по крижаних просторах, залляло ясним світлом ведмедів і шхуну, заграло вогниками на начищеній сталі рушниць. Прозвучав перший постріл. З несподіванки ведмеді зупинились. Вони бачили, як позаду покотився із свого айсберга їх вартовий. Його зняв кулею з вінчестера Тарас Попадай. Він стріляв перший. За тим пострілом гримнули інші. Упав ще один ведмідь. Два інші кинулися навтіки. Та лише одному пощастило пробігти більше як п'ятдесят кроків. Четвертий ведмідь кинувся в ополонку, але й там його наздогнала куля Попадая.

Полювання закінчилося. Далеко біг п'ятий ведмідь, той, що ховався за торосами. Поцілити в нього вже було неможливо.

5

Капітан Злива прокинувся і враз — з ліжка. Його збудило гавкання собак, гуркіт на палубі і крик вахтового матроса. В одну мить, з рушницею в руках, він вискочив з каюти.

— Алло! У чім річ?

— Товаришу капітане, собаки загинули.

Злива кинувся до того місця, де мусили бути собаки.

Вирушаючи в Полярне море, капітан придбав шість їздових собак. 3 цими собаками він збирався робити розвідки, коли шхуна стоятиме серед криги.

Звичайно собак тримали прив'язаними з лівого борту, ближче до корми.

Сюди й підбіг Злива. За ним поспішали вахтовий та Попадай. Картина, яку вони побачили, була невесела. Із шести собак п'ять лежали нерухомо, як клунки. Вдалині серед крижин мчав геть од шхуни ведмідь.

— Це він! Він, клятий! — закричав матрос Крига. — Я пізнаю його, рудобрового негідника. Це його звичка вигинати спину і складати на бігу лапи докупи.

Злива підніс рушницю і вистрілив. Але ведмідь був далеко, і куля полетіла даремно.

Виявилось, що ведмідь підкрався несподівано, забрався на шхуну й накинувся на собак. Вахтовий почув гавкіт і стрімголов помчав на ґвалт, але, поки добіг, ведмідь, закінчивши свою справу, вже втік.

Врятувався лише один собака. Він зірвався з прив'язі і заховався за бочками, що стояли на палубі. Тепер він несміливо визирав із свого сховища й жалібно скавучав, наче плакав по загиблих товаришах.

— Рудобровий! — вигукнув Злива, стукаючи прикладом рушниці об палубу. — Ми мусимо його знищити!

— Ні, спіймати живим! Це сказав Нахавадусі.

— Правильно! — підтримав Тарас Попадай. — Піймати й одправити до зоосаду товариша Нахавадусі.

— Я з вами згоден, — погодився Злива. — Він не забіжить далеко від нашої шхуни. Ми його спіймаємо.

— Побачимо, — недовірливо пробурмотів матрос Крига.

6

Через день після того, як загинули собаки, "Лахтак" стояв серед крижаних полів. Численні ведмежі сліди навколо шхуни обіцяли добре полювання. Над морем висів туман, що затуляв сонце й звужував обрій. Попадай і кілька матросів зійшли на крижину й подались поміж торосами на розвідку. По нерівній торосистій кризі ходити важко — наче по якихось руїнах. Часто доводиться лізти на тороси, обходити великі щілини або ополонки серед криг.

Відходячи від шхуни, Попадай час од часу позирав на компас: треба було орієнтуватися, бо раптом шхуна зникла в тумані. Кругом самі крижини, туман і тиша. Отож, щоб повернутися назад на шхуну, треба було або йти за компасом, або шукати свої власні сліди на снігу, який тонким шаром укривав крижини.

Незабаром натрапили на слід ведмедя.