Ми вирішили вести боротьбу з трієчниками.
— Через них відстає весь наш клас,— сказала на зборах Марійка.
Валерка підтримав:
— Кілька чоловік несумлінно ставляться до навчання, а через них страждають хороші учні.
Почулися вигуки:
— Пора з цим покінчити!
— Набридли.
— Виключати зі школи — і все!
Марійка запитала:
— Що будемо робити?
Стало тихо, немов перед бурею.
— Вихід один,— зітхнув Павлик,— прикріпити до відстаючих відмінників. Взяти їх на буксир. Може, хто добровільно візьметься?
— Я, я! — аж підскочив Дмитрию — Я Генці Шаповалу і Петькові Панченку з математики допомагатиму.
На тому й розійшлися.
Швиденько виконавши домашнє завдання, Дмитрик стрілою помчав до Генки.
Той сидів за столом і, втупившись незрячим поглядом у стелю, руками куйовдив волосся на голові.
— Працюєш? — запитав Дмитрик, скидаючи в коридорі черевики.
Генка лише важко зітхнув і промовчав.
— Не вішай носа! — гукнув весело Дмитрик.— Я зараз візьму над тобою шефство. Все буде гаразд.
Оглянувши квартиру, додав:
— А ти гостей погано зустрічаєш!
Генку ніби вітром зі стільця здуло. Артистично поклонився і сказав:
— Ласкаво просимо, дорогий мій помічнику. Прошу до столу. Допомагай. Без тебе мені з трійок не виплутатись.
— А як у тебе із шахами? — поцікавився Дмитрик.
— Що, що? — витріщив Генка очі.
— Шахи є, питаю?
— А вони тут до чого? Яке мають відношення до математики?
— Пряме!
— На жаль, нема,— похнюпився Генка й важко зітхнув.
— А шашки?
Генка зрадів: шашки в нього були.
— Давай зіграємо.
Генка кинувся шукати дошку. Облазив усі закутки, але так і не знайшов.
— Можливо, до сусідів сходити?
— А це не довго?
— Кілька хвилин.
Доки Генка бігав по сусідах, Дмитрик розглядав кімнату, та не знайшов для себе нічого цікавого.
— Немає нікого вдома,— прибіг захеканий Генка.
— Вмикай телевізор,— наказав Дмитрик.
Переконавшись, що по телевізору не передають нічого вартого уваги, він запитав:
— Можливо, є магнітофон?
— Скоро купимо.
— А платівки?
— Радіола зіпсована.
— Можливо, торт у холодильнику є?
Генка хряснув дверцятами:
— Дивись,— показав.— Сама ковбаса і бутерброди. Можу пляшку кефіру відкрити.
— Сам пий! — розгнівався Дмитрик.— Не міг лимонаду купити. Знав же, що помічник прийде.
— Я думав, ти допомагати,— знітився Генка.
— А чого ж іще? На буксир буду тебе брати з математики,— ляснув Дмитрик книжкою по столу.— Сідай!
Генка швиденько вмостився на стільці і взяв ручку.
— Можливо, в тебе хоч книжка пригодницька є? — подумавши, спитав Дмитрик.
— Не читаю! — прошепотів одними губами Генка.
— Як? — остовпів Дмитрик.— Зовсім?
— Ні, пригодницького. Я люблю про природу, про тварин.
Дмитрик задумався.
— Шоколаду теж немає? — стрельнув поглядом.
— Карамельки. Смачні.
— А ковзани?
— Я на лижах.
— Можливо, подаруєш щось?
— Вибирай,— обвів Генка кімнату рукою.
— Пістолета з пістончиками немає?
— Я малюю. Фарби є. Пензлі теж.
Дмитрик підвівся.
— Тоді прощай! — подав руку.— Не можу я над тобою шефствувати. Піду до Петра Панченка. Краще йому допомагатиму. Зустрів його, коли до тебе йшов, він саме за тортом до магазину біг.